Упродовж десятиліть Україна для більшості світу залишалася “terra incognita” – країною, яку знали переважно через призму стереотипів: Чорнобиль, “пострадянський простір”, брати Клички. Наш імідж формувався кимось іншим, часто – нашим агресивним сусідом, який вкладав мільярди в те, щоб представити нас як “невдалу державу”. Але все змінилося. Повномасштабне вторгнення 2022 року стало жахливим каталізатором, який змусив світ не просто побачити, а й пильно придивитися до нас.
І світ побачив не лише хоробрість наших воїнів. Він побачив глибоку, унікальну та сучасну культуру, неймовірний креативний потенціал та незламний спортивний дух. Це і є “м’яка сила” (soft power) – здатність країни приваблювати та викликати симпатію, досягаючи своїх цілей не примусом, а захопленням. Як саме українська культура, спорт та креативні індустрії стали нашим найпотужнішим дипломатичним інструментом – детально про це далі на i-sumy.com.
Що таке “м’яка сила” і чому вона важливіша за танки?
Термін “м’яка сила” був введений американським політологом Джозефом Наєм наприкінці 1980-х. Він протиставив її “жорсткій силі” – тобто військовому та економічному тиску. Якщо “жорстка сила” змушує, то “м’яка сила” – приваблює.
Країна з потужною “м’якою силою” не потребує погроз, щоб її почули. Інші країни хочуть наслідувати її цінності, копіювати її культуру, купувати її товари та вчити її мову. Класичні приклади – це американський Голлівуд та джинси, японське аніме та технології, італійська кухня та мода.
Для України, яка протистоїть одній з найбільших армій світу, “м’яка сила” стала не просто “приємним бонусом”, а життєво необхідним інструментом виживання. Чому? Тому що саме вона формує глобальну суспільну думку. Саме “м’яка сила” забезпечує те, що в парламентах інших країн голосують за підтримку України, а звичайні громадяни виходять на мітинги з синьо-жовтими прапорами. Вони роблять це не лише зі співчуття, а й із захоплення.
Культурний фронт: Музика, мистецтво та кіно, що говорять за нас
Найпотужніший компонент нашої “м’якої сили” – це культура. Роками вона перебувала в тіні “великого брата”, але зараз переживає неймовірний ренесанс.
1. Музика: Від “Євробачення” до світових фестивалів
“Євробачення” – це, мабуть, найяскравіший приклад нашої музичної дипломатії. Перемоги Руслани, Джамали, а особливо Kalush Orchestra з “Стефанією” у 2022 році – це були не просто перемоги на пісенному конкурсі. Це були потужні політичні та культурні маніфести. “Стефанія” стала гімном незламності для мільйонів людей по всьому світу.
Але цим все не обмежується. Фольк-гурт Go_A після свого виступу на “Євробаченні” став хедлайнером найбільших європейських фестивалів. Етно-хаос дах-гурту DakhaBrakha вже давно збирає повні зали від Америки до Австралії, знайомлячи світ з мелодикою української пісні. Наші музиканти довели, що українська музика – це сучасно, драйвово та автентично.
2. Мистецтво та література: Мова образів та слів
Світ почав відкривати для себе українське мистецтво. Виставки Марії Примаченко в провідних світових музеях показали наївне, але глибоке коріння нашої культури. Сучасні українські художники, які рефлексують на тему війни, стали голосом нації. Їхні роботи – це хроніки нашого болю та нашої боротьби.
Світ також вчиться відрізняти наше мистецтво від російського, повертаючи нам вкрадені імена (наприклад, визнання Казимира Малевича та Іллі Рєпіна українськими, а не російськими митцями). Це важка робота, подібна до того, як арт-експерти відрізняють оригінал від підробки – це відновлення історичної справедливості.
Величезну рол відіграє і література. Сергій Жадан, Андрій Курков, Оксана Забужко стали бажаними гостями на головних книжкових ярмарках, а їхні книжки перекладаються десятками мов. Це важливо, бо саме книги розказують складні історії, які не вкласти в короткий новинний сюжет. А наш внутрішній ринок, незважаючи ні на що, демонструє жагу до читання. Те, як створюється книга в сучасному книговиданні, стало актом культурного спротиву.
3. Кіно: Наші історії на великих екранах
Українське кіно голосно заявило про себе. Оскар за “20 днів у Маріуполі” – це не про “м’яку силу”, це про жорстоку правду. Але поруч з документалістикою з’являється потужне ігрове кіно – “Памфір”, “Клондайк”, “Атлантида”, “Додому”. Ці фільми збирають нагороди на фестивалях у Каннах, Венеції та Берліні, розповідаючи світові складні та багатогранні історії про українців, а не про пласких “козаків” чи “селян”.
Спортивна арена: Коли перемога – це більше, ніж золото
Спорт – це мова, яку розуміють усі. Він апелює до чистих емоцій. І тут українські спортсмени є одними з найефективніших послів нашої країни.
| Спортсмен | Вид спорту | Вплив “м’якої сили” |
|---|---|---|
| Олександр Усик | Бокс | Абсолютний чемпіон світу. Кожен його вихід у ринг з прапором та в образі козака – це перформанс. Його фраза “I am from Ukraine” після перемог звучить потужніше за будь-яку промову політика. |
| Еліна Світоліна | Теніс | Використовує кожну прес-конференцію на турнірах “Великого шолома”, щоб нагадати світу про війну. Її принципова позиція щодо спортсменів з РФ та РБ формує порядок денний у світових спортивних ЗМІ. |
| Збірна України з футболу | Футбол | Вихід на Євро-2024 став символом незламності. Гравці, як Олександр Зінченко та Михайло Мудрик, що грають у топ-лігах світу, є щоденним нагадуванням про Україну. |
| Ярослава Магучіх | Легка атлетика (стрибки у висоту) | Її перемоги на чемпіонатах світу та Європи, часто здобуті після виснажливих поїздок з-під обстрілів, показують світові неймовірну силу духу українських жінок. |
Кожна перемога на спортивній арені – це не просто медаль. Це ще один заголовок про Україну в позитивному ключі, це ще один піднятий прапор, ще одне нагадування про те, що ми боремося і перемагаємо.
Креативні індустрії та діджитал-дипломатія
Але “м’яка сила” – це не лише про високе мистецтво чи спорт. Це про повсякденні речі, що створюють позитивний образ країни.
- IT-сектор: Україну давно знають як “кремнієву долину Східної Європи”. Такі продукти, як Grammarly, MacPaw (CleanMyMac), Readdle, якими користуються мільйони людей, створюють імідж сучасної, освіченої та технологічної нації. Це руйнує стереотип про “аграрну країну”.
- Мода: Українські дизайнери, як-от BEVZA, FROLOV, KSENIASCHNAIDER, регулярно представлені на тижнях моди в Парижі, Лондоні та Нью-Йорку. А вишиванка, яку вдягнули світові зірки, стала не просто одягом, а символом солідарності.
- Гастрономія (Кулінарна дипломатія): “Битва за борщ” – це класичний приклад “м’якої сили”. Домігшись включення борщу до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, Україна на весь світ заявила про свою культурну суб’єктність і відбила спроби Росії привласнити нашу страву.
- Діджитал: Україна стала піонером у діджитал-дипломатії. Від офіційної платформи United24, яка залучає амбасадорів з усього світу, до вірусних кампаній та блискучої комунікації президента – ми показали, як можна говорити зі світом сучасною та зрозумілою мовою.
Виклики та майбутнє: “М’яка сила” – це марафон
Попри вражаючі успіхи, ми маємо бути реалістами. Велика частина нинішньої уваги до України зумовлена війною. Це не зовсім “м’яка сила” в її класичному розумінні, це “дипломатія воєнного часу”. Головний виклик – що буде після перемоги?
Чи зможемо ми конвертувати нинішню хвилю солідарності у сталий інтерес до нашої культури, туризму та бізнесу? Чи не настане “втома від України”, і як ми будемо їй протидіяти? Відповідь лежить у системній державній підтримці креативних індустрій, інститутів культури та спорту. Бо “м’яка сила” – це не спринт, це марафон. Це довгострокова інвестиція у “бренд” країни.
Висновки
Україна довела, що її “м’яка сила” – це не менш потужна зброя, ніж “Джавеліни”. Кожен український артист, спортсмен, дизайнер чи програміст, який талановито робить свою роботу, є послом нашої країни. Вони змінюють наратив. Світ перейшов від питання “Де ця Україна?” до “Ми підтримуємо Україну”. Завдання нашої “м’якої сили” на майбутнє – закріпити новий наратив: “Ми захоплюємося Україною та хочемо бути схожими на неї”. І, судячи з усього, нам це до снаги.