Володимир Куц ставив нечувані рекорди та назавжди увійшов у світову історію легкої атлетики. Дворазовий чемпіон, двічі офіційно визнаний найкращим спортсменом світу. Далі на i-sumy.
Шлях у великий спорт
Сумський легкоатлет народився 7 лютого 1927 року в селі Олексине Тростянецького району. Малий Володимир з дитинства вирізнявся настирним характером. Війна застала школяра, коли він був у восьмому класі. Восени в його рідне село увірвалися німці – було не до навчання.
Володимир встиг побувати на фронті – він був зв’язковим, опанувати курси снайперів. У 1945 його разом з іншими снайперами хотіли направити на фронт, але воювати початківцям не довелося – прийшла переможна весна. В тому ж 1945 Володимир пішов служити на Балтійський флот – на узбережжя Фінської затоки. Саме там він не на жарт захопився спортом. По спортивним міркам, це було досить пізно – Володимиру виповнилося 23 роки.
Навесні 1948 року він здобув перемогу у гарнізонних змаганнях із кросу, потім – з легкої атлетики, ставши кращий на дистанції 5000 м. Згодом у Таллінні на першості флоту спортсмен-початківець отримав бронзу.
А в 1951 році сталася знакова подія в житті Куца – під своє крило його взяв один з кращих тренерів країни – Леонід Хоменко. Взимку 1952–1953 років Володимира Петровича перевели на службу в Ленінград. Тут він знайшов вірного друга та наставника – тренера Григорія Нікіфорова. Під його керівництвом у 1953 легкоатлет збодув звання чемпіона СРСР.
Гучний міжнародний успіх прийшов у 1954 році. На першості Європи в швейцарському Берні. Саме там бігун-початківець поставив світовий рекорд. Легкоатлет весь час вдосконалював свою майстерність: вчився варіювати швидкість та темп бігу.
Але справжній прорив відбувся на XVI Олімпійських Іграх 1956 року в Австралії. Цю Олімпіаду негласно називали «Олімпіадою Володимира Куца». Треба додати, що в Мельбурні Володимиру прийшлося не солодко – його спочатку накрила акліматизація, а потім він потрапив у аварію в Олімпійському селі.
В перший же день він здобув перемогу під час забігу на 10 000 м., обійшовши серйозного суперника – Гордона Пірі. На наступний день Куц повинен був бігти вже 5 000 м.
Суперники настільки боялись тактичного сумчанина , що створили коаліцію. Туди ввійшли англійські легкоатлети Чатауей, Ібботсон, а також Пірі. Вони розробили особливу тактику, спрямовану поти українця. Але Володимир Петрович різко змінив тактику. Якщо в перший день це був «рваний» темп, на який і розраховували суперники, то тепер біг на відрив у найвищому можливому для себе темпі. Таким чином на другий день він не тільки виграв забіг, але й встановив світовий рекорд.
У 1957 році сумського легкоатлета було визнано кращим спортсменом світу. Кар’єра йшла в гору, проте замість змагань Куц поїхав до санаторію. Там він почув невтішний вердикт медиків: хочете жити повноцінно – відмовтесь від бігу. Володимир не відмовився – він прагнув до нових рекордів.
І вже в жовтні того ж року на міжнародних змаганнях у Римі він ставить новий світовий рекорд. Його не могли перевершити довгі вісім років.
Здоров’я підвело
Проблеми зі здоров’ям далися взнаки: ноги дуже боліли та не слухалися. Ретельне лікування в госпіталі посприяло тому, що у 1959 році Куц виграв крос Ленінградського військового округу. Це був
останній спортивний виступ великого легкоатлета.
Після закінчення спортивної кар’єри, Володимир Петрович обіймає посаду тренера в ЦСКА. Він підготував і дав путівку у життя багатьом бігунам, які перемагали на змаганнях, в том числі міжнародних.
У 1973 році сумчанин потрапив в аварію і отримав серйозну травму. Медики навіть не думали, що він виживе. Володимир Петрович місяць був прикутий до ліжка, потім його перевели до військового госпіталю, звідки виписався з паличкою.
Після травми він почав працювати тренером у школу вищої спортивної майстерності, але згодом повернувся до ЦСКА, проте вже як начальник дитячої спортивної школи. 16 серпня 1975 року Володимир Петрович помер. На наступний день під час міжнародних змагань в Ніцці присутнім повідомили про смерть видатного рекордсмена – всі глядачі встали, аби віддати йому шану…
