Леонід Павлович Кагадєєв був людиною відомою в Сумах, особливо творчої інтелігенції та в музичних колах. Це не дивно, він був не лише піаністом-віртуозом, який акомпанував «батькові» Сум Павлу Харитоненку (цукровий магнат захоплювався грою на скрипці), а й викладав у провідних навчальних закладах міста та країни, а також організовував виступи «зіркових» музикантів. Більш детально про життя та творчість “культурного революціонера” з Сум у нашому матеріалі на сайті i-sumy.com.
Борець за справедливість
Кагадєєв народився 1861 року в селі Михайлівка Лебединського району Сумської області. Музикант належав до збіднілого дворянського роду, рано залишився без батька і змушений був самостійно заробляти життя.
Він закінчив сумську Олександрівську чоловічу гімназію, а з 1880 навчався на медичному факультеті Харківського університету, але був відрахований за участь у студентському русі. Цей факт поставив «пляму» в його біографії.
Леонід Павлович не зміг пройти повз несправедливість і заступився за свого земляка, також студента Харківського університету, незаконно відправленого на заслання за «інакомислення», Івана Калюжного. Навесні 1874 року він приїхав на канікули до Сум і відразу почав збір коштів для свого незаконно засудженого товариша. Цього вистачило для арешту Кагадєєва – його «співучасників» засудили до каторжних робіт, а Леоніда Павловича через його юні роки та дворянське походження «помилували»: йому дали тюремний термін в один місяць.
Звичайно, після такого інциденту під тиском ззовні студента-бунтівника відрахували з альма матер, а про кар’єру медика йому довелося забути. Тоді він поїхав відпочити і оговтатися після важкого потрясіння у рідне село Кристинівка Сумської області, де й остаточно вирішив тісно пов’язати своє життя з музикою.
Різносторонній талант
Талановитий студент відвідував уроки фортепіано відомого в Європі музиканта Іллі Слатіна, а пізніше на їх базі було засновано Харківське музичне училище, а потім – консерваторію. В 1887 році він випустився з навчального закладу.
Ще під час навчання Кагадєєв підробляв концертмейстером та хормейстером Харківського оперного театру.
Кагадєєв викладав музику у першій приватній музичній школі Сум, яка на початку ХХ століття знаходилася в особняку Чурилових на вулиці Петропавлівська, 91, а потім і відкрив на її базі музичне училище. У профільному навчальному закладі було кілька відділень: дитяче, середнє спеціальне із 4-річним курсом навчання та курс для дорослих.
Також Кагадєєв викладав у Першій жіночій гімназії, яка була розташована на вулиці Соборній (до речі, цим навчальним закладом особисто опікувалася дружина Харитоненко – Віра Андріївна), та сумському Кадетському корпусі, що розташований на вулиці Кондратьєва.
Леонід Павлович також організовував у Сумах концерти найвідоміших музикантів-сучасників: оперного співака та ліричного тенора Леоніда Віталійовича Собінова, корифея оперної сцени Івана Олексійовича Алчевського, піаніста та близького родича Рахманінова – Олександра Ілліча Зілоті, володарок сопрано та прим Маріїнського та Великого театру, сестер-двійнят Габріель та Емілію Крістман, німецької піаністки та протеже самого Ференца Ліста – Софії Ментер, скрипаля Леопольда Ауера, віолончелістаАнатолія Брандукова, якому аплодував Париж. З багатьма зі світових зірок він виступав як концертмейстер.
Кагадєєв мав велику музичну бібліотеку, він усіма силами намагався популяризувати відомих музикантів того часу, а також був близьким з багатьма представниками культурного середовища, наприклад, українським письменником Іваном Карпенком-Карим, відомими акторами Михайлом Садовським і Панасом Саксаганським, актрисою Марією Заньковецькою, актором, драматургом Марком Кропивницьким.
Боротьба за життя
Під час Жовтневої революції Кагадеєву ійого сім’ї – дружині Ірині Максимівні, трьом синам (з них вижив лише один – Аркадій) та дочці Ганні – довелося несолодко. За приналежність до дворянського роду їх вигнали з апартаментів у центрі Сум у крихітну квартиру в Сухановському провулку, піаніст та громадський діяч одразу втратив роботу, пенсію та виборче право. Сім’я бідувала.
Тоді Леонід Павлович і вирішив нагадати про своє «революційне» минуле та епізод під час навчання у Харкові, про протести проти царської влади. За це більшовики його «амністували»: йому повернули право голосу, пенсію та не репресували.
Помер Леонід Павлович у 1944 році в місті Суми, а його дочка Ганна Леонідівна пішла стопами батька і продовжила його справу.
