Слава сумського багаторазового світового рекордсмена, двічі олімпійського чемпіона з важкої атлетики Леоніда Жаботинського гриміла далеко за межами Батьківщини. Підлітки та дорослі вишикувались у черги, аби взяти у нього автограф, навіть худорлявий тінейджер, що потім стане справжнім Термінатором та губернатором Каліфорнії, марив славою кумира. Більше на i-sumy.com.
Кумир «Залізного Арні»
Доленосна зустріч сталася у 1965 році під час турніру з важкої атлетики. Тоді юний худорлявий культурист сором’язливо попросив автограф у людини-натхнення для молодшого на десять років Арнольда Шварценеггера. Звичайно, Леонід Іванович ту зустріч не запам’ятав.
Але яким було його здивування, коли у 2004 році він отримав запрошення потрапити в гості – до губернатора Каліфорнії, всесвітньо відомої голлівудської зірки Арнольда Шварценеггера. А запросив він кумира не просто так. На очах п’яти тисяч гостей кіно-Термінатор вручив українцю рідкісну пам’ятну нагороду (Rare Memorial Award). Вона представляє собою прямокутну відзнаку, виготовлену з гірського кришталю – 3D-світлини Леоніда Жаботинського та ще трьох олімпійських важкоатлетів-золотих медалістів – Чака Вінчі, Томмі Коно та Айка Бергера.
Легендарний важкоатлет Леонід Іванович Жаботинський народився 28 січня 1938 році у родині коваля у селі Успенка Краснопільського району Сумської області. Згодом сім’я перебралася в Харків.
З дитинства Леонід ріс непосидючим та був улюбленцем вчителя фізкультури. А от любов до спорту майбутньому велетню прищепив батько. Іван Пилипович був спортсменом-самоучкою і заохочував синів до занять спортом. Так, юний Леонід спочатку пішов на легку атлетику. Спочатку метав диск, а потім — штовхав ядро. За перші досягнення батько купив синові велосипед, аби той нарощував м’язову масу.
Післявоєнні роки були важкими. Після восьмого класу Жаботинський пішов працювати на Харківський тракторний завод. Там він зацікавився боксом, а тренувати його став … виробничий майстер. При цьому легку атлетику хлопець не покинув.
Щасливий випадок
Штангою Жаботинський зацікавився випадково. Якось він потрапив у зал на тренування і не встояв, аби спробувати свої сили.
Перше вагоме досягнення сталося, коли Льоні було 15 років, на першості Харківської обласної ради товариства “Торпедо”. Це був його тріумфальний дебют, адже хлопець набрав у сумі класичного триборства дві свої ваги.
Кожен рік Леонід Іванович ставив рекорди і вражав вибагливу публіку. Наприклад, у 1963 році на Спартакіаді український велетень встановив світовий рекорд, піднявши в ривку 165 кг.
Через рік на змаганнях у Москві він встановив світовий рекорд у ривку та рекорд світу в класичному триборстві, показавши результат 560 кг. А восени того ж року на Олімпіаді в Токіо Жаботинський отримав золоту медаль серед важкоатлетів з результатом 572,5 кг і встановив новий світовий рекорд у поштовху штанги.
Долаючи все нові і нові виклики, він, ніби граючи, встановлював світові рекорди, і рівних йому не було.
Зокрема, у червні 1967 року у Софії під час товариської зустрічі штангістів трьох країн українець встановив чотири світових рекорди, набравши у триборстві 590 кг, впритул наблизився до відмітки «600».
На олімпійських іграх в Мехіко у 1968 році Леонід Іванович здобув «золото» серед важкоатлетів з результатом 572.5 кг. Так він повторив власний рекорд чотирирічної давнини.
Проте навіть стронгмени не залізні, і їх може підвести здоров’я. Так сталося на Чемпіонаті світу у Варшаві в 1969 році. Леонід Жаботинський виконував ривок, коли відчув сильний біль у спині і змушений був відмовився від змагань.
Операції та реабілітація зайняли в українця чотири роки, а він все мріяв повернутися в великий спорт. І йому це блискуче вдалося.