Відомий принцип усіх Олімпіад: «Головне не перемога, а участь» був абсолютно проігнорований деякими сумськими спортсменами, які здобували на Олімпійських іграх медалі самого різного ґатунку. Детальніше про це читайте на i-sumy.com.
Стаєр від Бога
Першим хто приніс золото Олімпійських ігор для Сумщини став Володимир Куц – легкоатлет, бігун на 5 та 10 км. Не дивлячись на те, що малою батьківщина Куца було село Олексене, що на Тростянеччині, нагороди він здобував для радянського союзу. Та ще й які нагороди.
У 1956 році на літніх Олімпійських іграх у Мельбурні, що в Австралії пан Володимир завоював аж дві золоті медалі: у бігу на 5 та 10 км. Він так вразив тогочасну публіку, що в тому ж році, саме Володимира Куца було визнано найкращим спортсменом світу. А вражати Куц вмів. В тому таки Мельбурні він застосував у змаганнях тактику «рваного бігу», якою буквально розшматував свого основного конкурента британця Гордона Пірі, який навіть не потрапив у трійку призерів. Тоді, мало хто б повірив, що у маленького Володі в дитинстві було прізвисько «Пухтя» за те, що він був схильний до повноти.
Легендарний скороход
А вже через чотири роки, у 1960, ще один відомий на весь світ уродженець Сумщини Володимир Голубничий продовжив справу Куца. На своїй першій Олімпіаді у Римі, він здобув золото у нелегкому протистоянні з австралійцем Ноелем Фріменом. У 1968 році Голубничий знову фінішував першим, взявши золото Олімпіади, яка проходила у Мехіко. Після цього у 1972 році «находив» собі срібну нагороду на Олімпіаді у Мюнхені, а в 1964 – бронзу у Токіо.
Пан, Володимир, народився у заможній сім’ї. Його дід мав декілька крамниць у місті Лебедині. Крім того, сім’ї належала ділянка лісу. Спортом почав займатись з тринадцяти років. Підрісши відвідував тренування сумського добровільного спортивного товариства «Спартак». А вже в 17 років молодий талант досить легко виграє чемпіонат України, залишивши позаду іменитих і старших суперників. А в 19 Голубничий стає світовим рекордсменом на змаганнях у Києві. А потім на путі до олімпійських нагород була кількарічна боротьба зі страшною хворобою печінки, яку Володимир Голубничий теж переміг.
Велетень з Краснопілля
Леонід Жаботинський уродженець Краснопілля став переможцем двох Олімпіад. Спочатку він виборов золото у 1964 році на Олімпіаді у Токіо, куди їхав як запасний штангіст. У переддень змагань він замкнувся у своєму номері, написавши оголошення на дверях, що тренується і просить не турбувати, та завалився спати. Крім того, Леонід був важчий за суперників, і мав підіймати більшу вагу у ривку. Коли залишилась остання спроба, Жаботинський використав її на повну і переміг, тримаючи над головою снаряд вагою 217,5 кг, на куражі так довго, що японський суддя занервував.
А потім була перемога 1968 року у Мехіко. Тут Леонід Жаботинський переміг, як сам розповідав пізніше «легко і співуче». Бельгієць, що виграв срібло поступився українцю більше ніж 17-ма кілограмами.
Сестри Семеренко
Віта і Валя Семеренки уродженки міста Краснопілля, в якому почали займатись спочатку лижним спортом, а потім перекваліфікувались у біатлоністок, свою Олімпійську нагороду виграли у російському Сочі в естафеті 4 по 6 км. Сестри разом з Юлією Джимою та Оленою Підгрушною залишили позаду усіх можливих фавориток, німкень, француженок та господарок змагань росіянок. Крім того, старша з сестер Віта (вона народилась на 15 хв раніше виграла олімпійську бронзу в спринті. У зв’язку з тим, що росіянок упіймали на використанні допінгу, Віта навіть якийсь час була володаркою срібної нагороди. Але пізніше росіянка виграла арбітражний суд і їй повернули медаль. На церемонії закриття Олімпіади в Сочі Віта отримала право нести український прапор. А на честь перемоги українок у найпрестижніших перегонах змагань, «Укрпошта» випустила марку з зображенням спортсменок.
