Петро Возний не лише відомий поет, байкар, але й винахідник. Саме він придумав і створив пересувний павільйон “Сум’янин”, який так полюбився бджолярам усього СРСР, який демонстрували на виставці ВДНГ у Москві та про який зняли документальний фільм. Докладніше про винахід і його автора читайте на i-sumy.com.
Поет, байкар і пасічник
Народився Петро Возний в козацькій родині, в селі Ожегівка, Київської області. Навчався спочатку у місцевій школі, а потім у селі Пархомівка. Закінчив Фастівський сільськогосподарський технікум.
У 1977 році приїхав на Сумщину й став керівником зоотехнічної служби обласної контори бджільництва. Згодом Петро Андрійович Возний став начальником Сумської обласної організації бджільництва.
Знаючи про проблеми галузі, він задумався, як би перевести її на індустріальні рейки. Тут все упиралося у створення нової конструкції бджолопавільйону на колесах. Свого часу, маючи кілька модифікацій таких павільйонів, Америка, Канада, пів Європи зрушили пасіки зі стаціонарних точок. Були й в Україні спроби створити вітчизняну модель пересувної пасіки. Спостерігаючи, як важко трудяться бджолярі, якими недоступними є переваги пересувного медозбору, Петро Возний думав про бджолопавільйон.
Перспектива за пересувною пасікою
Павільйон “Сум’янин” Возного визнаний у всьому світі. Він акумулював у конструкторських блоках сім оригінальних розробок. На жаль, ці розробки у масове виробництво пробивалися важко.
Зате вона була представлена, не будь-де, а на головній виставці країни, на ВДНГ СРСР. Про неї навіть зняли документальний фільм, який повністю присвячений “Сум’янину”. Усі бджолярі в СРСР говорили, що “Сум’янин” – надзвичайно вдалий винахід.
Довгий час Украгропром ніяк не міг виділити кошти на виготовлення технічної документації бджолопавільйону. Однак при цьому в Сумській області було найбільше пересувних павільйонів — близько 160. Їх виробництво налагодили на базі Юнаківського відділення Сумського РТП.
На Сумщині за якийсь десяток років подвоїлося виробництво товарного меду: від семи з половиною кілограмів на сім’ю до шістнадцяти. У кожному районі підняли рівень зоотехнічної роботи, а у колгоспі ім. Чкалова, тоді Липово-Долинського району, організували обласну племінну пасіку для “тиражування” степової української бджоли. А ще навчання кадрів, удосконалення технології медозбору, використання платформ і павільйонів.
Кочові бджолярі
Тепер щовесни бджолярі області кочують у ліси, гаї та переліски на збирання меду та пилку.
Про те, наскільки вдалим був винахід Возного, говорить наступний факт. Бджоляр із колгоспу ім. Фрунзе Іван Хуторненко, у 1987 році одержав 58 кілограмів меду від сім’ї. Майже вчетверо перекривши середньорайонний показник. Іван Григорович замовляв павільйон у Возного. Той називав його «бджоляр-професор». А все тому, що усі конструктивні вузли перевіряли саме у Хуторненка. Петро Возний знав, все у нього буде зроблено не лише на совість, а й почує від пасічника чимало цінних зауважень. Перед здаванням креслень детально, на рівних вони обговорювали кожну конструкцію бджолопавільйону. Так, наприклад, досягли угоди поєднати передню стінку вулика зі стінкою павільйону. Зайвий «хобот», зазначив Іван Григорович, навесні затримує вихід бджіл.
П. А. Возний – сам бджоляр-аматор, тримав домашню пасіку і багато в чому сприяв збільшенню їхньої кількості у населення. Скажімо, у Сумському районі в ті часи значно побільшало бджільників. Любителі бджолярі цінували Петра Андрійовича за турботу про забезпечення їх інвентарем, лікувальними препаратами, були вдячні за лекції, підказки, як за особливих умов тієї чи іншої зими зберегти бджолині сім’ї. Станом на 2010 рік 324 пасіки вже працювали по-новому.