Є люди, які все своє життя присвячують одній справі, щоб нести нею світло і добро. Єлизавета Соларьова з прикордонного селища Свеса на Сумщині саме з таких. Вона займається навчанням дітей театральному мистецтву, допомагає їм вивчати, пізнавати та любити світ театру, отримувати естетичний розвиток, вдосконалювати творчі здібності, які здатні будуть допомогти учням у подальшому житті, навіть якщо вони не стануть професійними акторами. На своєму шляху жінці доводиться долати багато викликів. Не втрачати оптимізму їй неодмінно допомагають мистецькі здібності та досвід. Далі на i-sumy.
Неоціненний досвід роботи з дітьми
1982 року у свеський Палац культури прийшла випускниця мистецького закладу освіти Єлизавета. Із самого початку вона робила багато такого, на що ніхто до неї не наважувався. Перші в Свесі вечори вшанування робітничих династій та передовиків виробництва місцевого заводу. Перші розважальні програми «Нумо, дівчата!» та «Нумо, хлопці!», селищні та районні КВК та інші заходи.
1992 року Єлизавета створила свій улюблений дитячий театр «Юна», в якому поставила більше 20 вистав. Досвід роботи з дітьми став для режисерки настільки цінним, що згодом, у 2010 році, вона приймає пропозицію створити клас з театрального мистецтва у Ямпільській мистецькій школі. Це був перший подібний клас у Сумській області, який мав займатися за авторською програми Єлизавети Соларьової.
До класу потрібно було набрати вісім учнів віком з 7 до 10 років. Але бажаючих виявилося настільки багато, що до першого класу зарахували 19 дітей. Усі вони тоді не знали, що театральне мистецтво — це не лише захоплююча гра, але і велика праця з щоденними тренінгами, вправами та етюдами, репетиціями. До першого мистецького випускного шість років провчилися 11 учнів. Усі вони здобули цінні навички публічних виступів, навчилися правильної дикції, стали вільними в емоційному та руховому вираженні, а то й просто стали ближчими до мистецтва.
Театральний клас під час війни
З початком пандемії COVID-19, а згодом, і війни, учні театрального класу вимушені були перейти на онлайн навчання. Для них був закритий доступ на сцену. Отже, діти виявилися позбавленими можливості спілкуватися зі справжніми глядачами, обмінюватися з ними емоційним зарядом та навіть чути вдячні аплодисменти за акторську працю. Незважаючи на такі умови, Єлизавета Віталіївна змогла вселити в серця дітей любов до театру, і вони не покинули навчання. Діти неодноразово перемагали на державних та міжнародних конкурсах, де змогли показати широкій аудиторії свої таланти.
Зараз учні готуються до творчого випускного. У кожного з них вже є професійний репертуар, куди входять монологи, гуморески, вірші, уривки з прози. Кожна дитина повинна буде зняти екзаменаційне відео, щоб отримати свідоцтво про закінчення театрального класу. Учні працюють над такими творами, як монолог Мавки з «Лісової пісні» Лесі Українки, Оксани з «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» Миколи Гоголя, Джульєтти з «Ромео і Джульєтти» Уільяма Шекспіра, Маленького Принца з «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері, дівчинки з «Дівчинки з сірниками» Ганса Христиана Андерсена, уривком із «Зачарованої Десни» Олександра Довженка, гумористичними віршами.
За словами Єлизавети Соларьової, театральне мистецтво буде супроводжувати дітей усе життя. Як кажуть випускники театрального класу, любов до театру ніколи не згасатиме, якщо його смак спробував у дитинстві.