Сумський художник Надія Білокур працює з дуже неординарній техніці – ультрафіолетовий живопис. Її картині світяться в темряві, вони наповнені не тільки фарбами, але й змістом. Надія малює все, до чого не можна залишатися байдужим. Ми поговорили з нею про творчість, війну, Батьківщину та життя в нових реаліях. Далі на i-sumy.
1.Ви обрали незвичний напрям сучасного мистецтва – ультафіолетовий живопис. Чому саме малювання флуоресцентних картин?
Я не обирала, в мене все в житті по волі долі. В 2008 році мені потрапила до рук ультрафіолетова полімерна глина, потім – лампа,згодом – фарби. І почались експерименти. Я – нічний житель, тому це надовго і глибоко мене зачепило, проте на сьогодні це вже не основна форма вираження. Було все, і буде ще різне. Зараз більшість часу я присвячую цифровим видам творчості.
2.Які матеріали використовуєте у своїй творчості? Де взагалі навчилися малювати у такій незвичній техніці?
Використовую все, що потрапляє до рук і голови. За роки практики були фарби, і все, чим можна і на чому можна малювати: полімерна глина, тканини, нитки, старі речі, світло, натура, природа, власне тіло, тощо.
Що до техніки, якщо мова за ультрафіолетовий живопис, то вчилася «з голови». У 2008 році не було в кого цьому вчитись. Може, хтось подібним й займався, але я не чула.
Розвивалась, експериментуючи, використовуючи звичні техніки в нестандартних поєднаннях, – як всі, хто шукає щось нове. Базові знання здобула у нашому, Сумському училищі мистецтв і культури та педагогічному виші. А так, все моє життя – це перфоманс і експеримент.
3.В розпал пандемії Ви створили серію картин про коронавірус. Як взагалі з’явилася така незвична задумки, звідки брали ідеї для картин, наскільки легко/важко було втілювати їх в життя?
Картина з циклу “Карантин”
Так, серія “Карантин”. Я створила її на початку пандемії, буквально в перші місяць-два. Це була миттєва реакція на коливання суспільства, рефлексія, сублімація почуттів, які всіх нас тоді захопили. Жодної надуманості, навпаки, серія з’явилась миттєво, на одному подиху, як і всі мої реактивні проекти.
Я завжди реагую на коливання суспільства. Іноді мені здається, що мене нема, є тільки дзеркало оточуючого світу. Так і зараз, так було і в 2013, і в 2014-му роках.
Здається, я просто інструмент. Людям потрібні люди, що зможуть озвучити їх думки у важкий момент, щоб вони могли прийняти їх.
4.Наразі Ви переїхали в Польщу. Чи плануєте продовжувати займатися мистецтвом, влаштовувати виставки чи арт-перформанси за кордоном?
В Польщі я опинилась за рік до початку війни. Планувала влітку приїхати додому, сумую за Україною. Знов зробила цю помилку – планувала, тепер нічого не планую, довіряю долі, працюю над собою.
Мистецтвом я не припиняю займатись ні на мить. Зараз це більше анімаційні відео – працюю і навчаюсь в цьому напрямку.
Півтора роки співпрацюю з одним українським оркестром, паралельно щось малюю, ліплю. Щось буде. Всьому свій час і місце.
5.Знаю, що саме в Польщі Ви створили серію картин в стилі war-art, частину продали задля допомоги Україні на благодійному аукціоні. Розкажіть про проект детальніше? Коли та за яких обставин були створені полотна?
Картина з серії war-art
Власне, проект продовжується, хоча це і проектом поки назвати важко. Наразі це хаотичний потік робіт на полотнах, фанері, папері, більше в комп’ютерній графіці, короткі анімації.
Дещо роблю, аби видихнути, але здебільшого, щоб підтримати людей в наших спільних почуттях. Надаю форму нашому болю і нашій надії.
Я поєдную це з мистецтвом, яке мене наразі годує, тож роботи не системні, імпульсивні – буду систематизувати вже після нашої перемоги, бо зараз не вистачає ані сил, ані часу на аналіз.
Деякі роботи вже продались на благодійних аукціонах в Польщі. Дякую полякам за таку можливість! Але це мені здається дуже малосуттєвим, бо допомагати армії – це само собою для всіх українців, а мистецтво несе ще й нематеріальну місію у цій війні.
В серії багато відсилок до української міфології, до першородної сили Землі. Я вважаю, що війна іде на всіх рівнях, і задача мистецтва і культури в цій війні – тримати в тонусі суспільну енергію, дух, давати видихнути, коли потрібно, поплакати разом, щоб знов піднятись, адже разом – легше!
6. Серед «воєнної» серії у Вас є роботи про біль, про дім та тугу за домівкою – у всіх їх дуже промовисті назви. Як та чому зважилися вивернути душу перед аудиторією, поділитися сокровенне?
У нас зараз спільні почуття на всіх. Хочу ділитись своїми, щоб ті, кому відгукується, рефлексували через образ, розуміли, що вони не самі. Це ніби обійми – тут не можна бути нещирою.
Мені самій найбільше відгукується робота “Там де мій дім” – невеличка, мінімалістична. Я починаю плакати, коли дивлюсь на неї та згадую назву, бо там де мій дім – війна. Це звучить як страшний сон.
Картина “Там де мій дім”
Я була впевнена, що цивілізаційно ми вже пережили цей етап. Але зараз бачу, як замало ми засуджували насильство. Історія зробила кармічний оберт, і фашизм виріс під лозунгами антифашизму, а носії цих лозунгів забули реальні ознаки фашизму, і не бачать як вся їх ідеологія просякнута ненавистю до інакших.
Ця війна похитнула мильну бульбашку, в якій я жила, і вірила, що майбутнє вже настало. Ми навчились приймати вибір один одного, бути різним і рівними. Виявилось – не всі, ціла країна обрала формат аб’юзивних стосунків.
7. Не можу не запитати про подальші плани, хоч ми і живемо в часи невизначеності. Чи плануєте повертатися до Сум і які у Вас творчі задуми?
Нічого конкретного не планую. Я іноді забуваю це правило – ніколи, нічого не планувати, окрім конкретних задач, що вже визначені як невідворотні. Та й там не конкретно, а часто варіативно.
Майбутнє непередбачуване. Я вже стільки разів втрачала все, на що будувала плани, витратила час і енергію, що вирішила для себе – краще діяти по обставинах і мати в голові кілька варіантів розвитку подій, серед яких той, в якому доведеться різко розвернутись і піти в нове русло. Зараз це ще більш актуально.
А до Сум я, звісно повернусь, як прийде час, і буде досить “сил”, щоб гори там перевертати. Я дуже люблю своє місто і рідні землі довкола нього. Хочу, щоб до нас їхали туристи, щоб весь світ бачив красу нашої землі, її таланти,її неординарність, і гостинність вільного народу, а не війну по телебаченню.
