5 Грудня 2022

Життя в ультрафіолеті: художник Надія Білокур про творчість, війну та любов до Батьківщини

Related

Андрій Алимов: лікар-першовідкривач з Охтирщини

Вчений, професор, епідеміолог, мікробіолог та імунолог з Охтирщини Андрій...

Костянтин Зільберник: як хірург-віртуоз рятував Лебедин

Ім’я Костянтина Олександровича Зільберника викарбуване золотими літерами у історії...

Дитячий табір «Зоряний» від «Сумихімпром»: місце з великим серцем

Щорічно сюди стікаються сотні дітей, аби оздоровитися і відпочити...

Сумський медичний коледж: перевірений десятиліттями

Сумський фаховий медколедж відомий далеко за межами міста і...

Найкращі ідеї подарунків дочці на день народження

Кожен із нас хоч раз чув твердження про те,...

Share

Сумський художник Надія Білокур працює з дуже неординарній техніці – ультрафіолетовий живопис. Її картині світяться в темряві, вони наповнені не тільки фарбами, але й змістом. Надія малює все, до чого не можна залишатися байдужим. Ми поговорили з нею про творчість, війну, Батьківщину та життя в нових реаліях. Далі на i-sumy.

1.Ви обрали незвичний напрям сучасного мистецтва – ультафіолетовий живопис. Чому саме малювання флуоресцентних картин? 

Я не обирала, в мене все в житті по волі долі. В 2008 році мені потрапила до рук ультрафіолетова полімерна глина, потім – лампа,згодом –  фарби. І почались експерименти.  Я – нічний житель, тому це надовго і глибоко мене зачепило, проте на сьогодні це вже не основна форма вираження. Було все, і буде ще різне. Зараз більшість часу я присвячую цифровим видам творчості.

2.Які матеріали використовуєте у своїй творчості? Де взагалі навчилися малювати у такій незвичній техніці? 

Використовую все, що потрапляє до рук і голови. За роки практики були фарби, і все, чим можна і на чому можна малювати: полімерна глина, тканини, нитки, старі речі, світло, натура, природа, власне тіло, тощо. 

Що до техніки, якщо мова за ультрафіолетовий живопис, то вчилася «з голови». У 2008 році не було в кого цьому вчитись. Може, хтось подібним й займався, але я не чула. 

Розвивалась, експериментуючи, використовуючи звичні техніки в нестандартних поєднаннях, – як всі, хто шукає щось нове. Базові знання здобула у нашому, Сумському училищі мистецтв і культури та педагогічному виші. А так, все моє життя – це перфоманс і експеримент.

3.В розпал пандемії Ви створили серію картин про коронавірус. Як взагалі з’явилася така незвична задумки, звідки брали ідеї для картин, наскільки легко/важко було втілювати їх в життя? 

Картина з циклу “Карантин”

Так, серія “Карантин”. Я створила її на початку пандемії, буквально в перші місяць-два. Це була миттєва реакція на коливання суспільства, рефлексія, сублімація почуттів, які всіх нас тоді захопили. Жодної надуманості, навпаки, серія з’явилась миттєво, на одному подиху, як і всі мої реактивні проекти.

Я завжди реагую на коливання суспільства. Іноді мені здається, що мене нема, є тільки дзеркало оточуючого світу. Так і зараз, так було і в 2013, і в 2014-му роках.

 Здається, я просто інструмент. Людям потрібні люди, що зможуть озвучити їх думки у важкий момент, щоб вони могли прийняти їх.

4.Наразі Ви переїхали в Польщу. Чи плануєте продовжувати займатися мистецтвом, влаштовувати виставки чи арт-перформанси за кордоном? 

В Польщі я опинилась за рік до початку війни. Планувала влітку приїхати додому, сумую за Україною. Знов зробила цю помилку – планувала, тепер нічого не планую, довіряю долі, працюю над собою.

Мистецтвом я не припиняю займатись ні на мить. Зараз це більше анімаційні відео – працюю і навчаюсь в цьому напрямку.

Півтора роки співпрацюю з одним українським оркестром, паралельно щось малюю, ліплю. Щось буде. Всьому свій час і місце.

5.Знаю, що саме в Польщі Ви створили серію картин в стилі war-art, частину продали задля допомоги Україні на благодійному аукціоні. Розкажіть про проект детальніше? Коли та за яких обставин були створені полотна? 

Картина з серії war-art

Власне, проект продовжується, хоча це і проектом поки назвати важко. Наразі це хаотичний потік робіт на полотнах, фанері, папері, більше в комп’ютерній графіці, короткі анімації.

Дещо роблю, аби видихнути, але здебільшого, щоб підтримати людей в наших спільних почуттях. Надаю форму нашому болю і нашій надії. 

Я поєдную це з мистецтвом, яке мене наразі годує, тож роботи не системні, імпульсивні – буду систематизувати вже після нашої перемоги, бо зараз не вистачає ані сил, ані часу на аналіз.

Деякі роботи вже продались на благодійних аукціонах в Польщі. Дякую полякам за таку можливість! Але це мені здається дуже малосуттєвим, бо допомагати армії – це само собою для всіх українців, а мистецтво несе ще й нематеріальну місію у цій війні. 

В серії багато відсилок до української міфології, до першородної сили Землі. Я вважаю, що війна іде на всіх рівнях, і задача мистецтва і культури в цій війні – тримати в тонусі суспільну енергію, дух, давати видихнути, коли потрібно, поплакати разом, щоб знов піднятись, адже разом – легше!

6. Серед «воєнної» серії у Вас є роботи про біль, про дім та тугу за домівкою – у всіх їх дуже промовисті назви. Як та чому зважилися вивернути душу перед аудиторією, поділитися сокровенне?

У нас зараз спільні почуття на всіх. Хочу ділитись своїми, щоб ті, кому відгукується, рефлексували через образ, розуміли, що вони не самі. Це ніби обійми – тут не можна бути нещирою.

Мені самій найбільше відгукується робота “Там де мій дім” – невеличка, мінімалістична. Я починаю плакати, коли дивлюсь на неї та згадую назву, бо там де мій дім – війна. Це звучить як страшний сон.

Картина “Там де мій дім”

Я була впевнена, що цивілізаційно ми вже пережили цей етап. Але зараз бачу, як замало ми засуджували насильство. Історія зробила кармічний оберт, і фашизм виріс під лозунгами антифашизму, а носії цих лозунгів забули реальні ознаки фашизму, і не бачать як вся їх ідеологія просякнута ненавистю до інакших.

Ця війна похитнула мильну бульбашку, в якій я жила, і вірила, що майбутнє вже настало. Ми навчились приймати вибір один одного, бути різним і рівними. Виявилось – не всі, ціла країна обрала формат аб’юзивних стосунків.

7. Не можу не запитати про подальші плани, хоч ми і живемо в часи невизначеності. Чи плануєте повертатися до Сум і які у Вас творчі задуми?

Нічого конкретного не планую. Я іноді забуваю це правило – ніколи, нічого не планувати, окрім конкретних задач, що вже визначені як невідворотні. Та й там не конкретно, а часто варіативно.

Майбутнє непередбачуване. Я вже стільки разів втрачала все, на що будувала плани, витратила час і енергію, що вирішила для себе – краще діяти по обставинах і мати в голові кілька варіантів розвитку подій, серед яких той, в якому доведеться різко розвернутись і піти в нове русло. Зараз це ще більш актуально.

А до Сум я, звісно повернусь, як прийде час, і буде досить “сил”, щоб гори там перевертати. Я дуже люблю своє місто і рідні землі довкола нього. Хочу, щоб до нас їхали туристи, щоб весь світ бачив красу нашої землі, її таланти,її неординарність, і гостинність вільного народу, а не війну по телебаченню.

.,.,.,.