Село Межиріч Лебединського району Сумської області тягнеться на 13 кілометрів і таїть чимало цікавих місць, яке варто відвідати не лише сумчанам, а й усім тим, хто любить тишу, усамітнення та загадки історії. Далі на i-sumy.
До витоків історії
Межеріч з’явився на картах у 1642 році, а назва населеного пункту цілком виправдана – він затишно влаштувався серед річок та місцевих гір.
До 1765 Межиріч вважався сотеним Сумського полку, а з 1765 по 1781 р.р. – комісарським містечком. Місцеві козаки брали участь у військових походах, а також залишили після себе спадщину, яка досі нагадує про славні колишні часи – дерево шовковиці.
Понад триста років тому з Константинополя до Межеріч козаки привезли шовковицю, яка стала місцевою пам’яткою. Обхопити стовбур дерева не так просто – для цього знадобиться 4-5 чоловік! Якщо говорити про параметри, то висота дерева становить 21 м., а обхват стовбура – 5,50 м. До речі, міжирічанська шовковиця є найстарішою в Україні.
Знаковий храм та витвори мистецтва
Шовковиця знакова ще й тим, що саме біля неї відбулася перша Божественна літургія, а 15 серпня 1759 року розпочалося будівництво кам’яного храму Успіння Божої Матері.
Ця знакова подія для всіх місцевих віруючих сталася завдяки їхньому землякові – київському архімандриту Луку Білоусову. У фундамент церкви він поклав частинки мощів 10 святих.
Остаточно роботи з будівництва храму завершилися в 1775 році – вже після смерті засновника. Ходить легенда про таємні підземні ходи, які нібито вели з храму до фортеці на горі.
Примітно, що собор виявився вкрай стійким, хоч і «побачив» за своє життя чимало випробувань на міцність. У тридцяті роки минулого століття його мали намір розвалити, але коли почали руйнувати дзвін, робітник упав і розбився. Після смертельної події чіпати святиню побоялися.
Щоправда, під час Другої світової війни під час активного бомбардування було зруйновано дах храму та дзвіницю. Після війни храм не стали відновлювати, а лише перекрили…
Але повернемося до витоків історії Межиріч. У 1765 році село стало центром комісарства. Звичайних козаків позбавили їх привілеїв, прирівняли до звичайних військових та обклали податком. А ось «верхівку», козацьку старшину прирівняли до дворянства.
У другій половині XVIII століття Межиріч був великим населеним пунктом. У 1797 року офіційно став слободою, а через п’ять років увійшов до складу Лебединського повіту.
Межиріч пов’язаний з ім’ям великого Кобзаря Тараса Шевченка. 6 червня 1859 року він побував тут проїздом із Сум до Лебедина. Загалом із Сумщиною у великого поета пов’язаний особливий творчий етап – у його спадщині є етюд та замальовки, зроблені під час візиту до Сумської області, а також поезія, зокрема, вірш «Ой по горі ромен цвіте».
Межирч славився своїми гончарними виробами, зокрема посудом. Горщики, миски, пасічники, глечики з місцевого червоного глею були широко відомі за межами області. А глиняні димарі стали фірмовим знаком Межиріч.
У 20-х роках XX століття народні умільці виготовляли за давньою технологією «задимлення» так звану «сиву» чи чорнолощену кераміку.
До речі, гончарна спадщина Межиріч потрапила до українських музеїв як цінні експонати: Лебединський та Сумський краєзнавчі музеї, Київський музей народного та декоративного мистецтва, Сумський художній музей ім. Онацького та місцевий народний музей. У 90-х роках минулого століття місцеві жителі спробували відродити виробництво кераміки, але спроба успіхом не увінчалася.
У царстві льодовиків
Ще одна визначна пам’ятка Межиріч – найстаріше озеро України, Шелехівське озеро. Водойма – спадщина льодовикового періоду. Про походження озера нагадують підводні джерела. Крім того, на глибині 5 метрів водоймище не прогрівається.
Про історичне походження місцевості нагадують, за словами старожилів, і тутешні ліси. У хащах причаїлася стародавня папороть і хвощ.
Північний берег озера з безліччю цілющих джерел, Гузир, вважається місцем сакральним, сюди здійснюють паломництво ті, хто хоче позбутися недуг і знайти душевну рівновагу.
