Вчений, професор, епідеміолог, мікробіолог та імунолог з Охтирщини Андрій Якович Алимов став першовідкривачем в світі медицини. Далі на i-sumy.com.
Великі відкриття
Він народився у селі Боромля Охтирського повіту, а нині Тростянецького району Сумської області. Його батьки були звичайними селянами.
Вищу профільну освіту Андрій Якович отримав у Харківському медичному інституті. Після четвертого курсу студент добровільно пішов до Червоної армії. Протягом року він сумлінно виконував обов’язки завідувача лабораторією евакуаційного пункту, працював у бактеріологічній лабораторії Харківського військового округу. А вже після демобілізації повернувся до навчання у виші, який блискуче закінчив у 1922 році. Відтепер всю свою діяльність він присвятить вивченню інфекцій: збудників небезпечних хвороб, переносників хвороботворних мікробів (наприклад, таких як кліщі, москіти тощо), спалахи інфекційних захворювань, що мали вплив на воєнну епідеміологію.
У 1934 році Алимов зробив справжній прорив у епідеміології: довів роль кліщів у передачі збудника перського зворотного тифу. В подальшій діяльності він не раз торкнеться цього питання. У 1936- 1940 роках вчений займався вивчення кліщових інфекцій. Саме Андрій Якович першим з вчених виявив у Криму марсельську лихоманку.
У 1930—1934 роках вчений завідував баклабораторією радянської лікарні в Тегерані, Іран. Саме він описав і виявив захворювання лихоманкою паппатачі. У 1934 році Алимов довів роль кліщів у зараженні перським поворотним тифом. У 1936—1940 роках він продовжив вивчення кліщових інфекцій вже дома.
У 1940 році Андрій Якович очолив кафедру епідеміології Військово-морської медичної академії, а через два роки Алимов став головним епідеміологом Військово-морського флоту СРСР. Саме він став ініціатором проведення важливих та навіть необхідних під час Другої світової війни протиепідемічних заходів та профілактики військовослужбовців військово-морського флоту, контролював суворе дотримання принципів протиепідемічної роботи.
Самовідданість у всьому
Алимов ретельно готував професійних епідеміологів для служби на флоті, підтримував їх та надавав практичну допомогу.
У 1944—1948 роках вчений продовжив керувати кафедрою військової епідеміології Військово-морської медичної академії.
А у 1948 -1951 роках Андрій Якович став головним епідеміологом Збройних Сил СРСР. З 1950 по 1954 роки Алимов очолив кафедру епідеміології Військово-медичного факультету Центрального інституту удосконалення лікарів, а також до останнього був завідувачем лабораторії Інституту нормальної і патологічної фізіології СРСР.
Так, дослідження інфекційних хвороб Андрій Якович часто проводив через свідоме самозараження, а кількість таких небезпечних дослідів досягла двадцяти.
Наприклад, для «транспортування» штаму мікроорганізму в лабораторію в обмежених умовах, Алимов заражав себе, а під час перебігу хвороби виділяв збудника і проводив досліди в своїй лабораторії.
В багатьох наукових працях Алимова підіймав питання вивчення ролі нервової системи розвитку інфекційних хвороб і в формуванні імунітету, встановлював тривалість інкубаційного періоду при москітної лихоманки та інших інфекціях, розробляв засоби та методи профілактики.
Андрій Якович видав більше 70 наукових праць з епідеміології, мікробіології та імунології, є автором та співавтором ряду медичних довідкових посібників та навіть Великої медичної енциклопедії.
Андрій Якович Алимов пішов з життя 7 лютого 1965 року.