Видатний сум’янин Дмитро Степанович Бортнянський прославив не тільки рідну Сумщину, але й Україну далеко за її межами. Хоч більшу частину життя він жив та творив вдалині від дому, але залишився щирим та відданим сином України. Більше на сайті i-sumy.
На шляху до покликання
Дмитро Бортнянський – один з найяскравіших представників світської і духовної музики в Європі. Щоб він не писав, його твори були пронизані національними рисами, з яких він створював неоціненний спадок української музичної культури.
Бортнянський народився у 1751 році у тодішній гетьманській столиці України – місті Глухові у сім’ї міщанина. Його сім’я походила з Західної України. Рід композитора вів свій відлік з села Бортне, що на Галичині. Звідси й пішло прізвище родини Дмитра Степановича.
Його батько, Стефан Шкурат, втік з Польщі у Глухів, де й змінив прізвище, ставши Бортнянським. У гетьманській столиці він став справжнім козаком та одружився з вдовою-козачкою.
Дмитро Степанович здобув першу освіту у місцевій Глухівській співацькій школі. Саме там помітили талант юнака та сприяли тому, щоб він навчався далі та здобув профільну освіту. Так, юнака відправили на навчання до Петербурга. Там він став учнем італійського композитора Бальдассаре Ґалуппі.
Італійський тріумф
Вже там юний композитор продемонстрував особливі здібності, тому наставник повіз свого обдарованого підопічного до Італії. Саме там Бортнянський здобув можливість здобути профільну освіту у Болонській академії, де навчався і сам Моцарт. Також він вчився у місті Рим, Неаполі та Венеції.
Варто додати, що Дмитро Степанович став першим українським музикантом, який здобув вищу освіту за кордоном.
Під час навчання в Італії, Бортнянський пише класичні опери з античними сюжетами, їх навіть ставлять у театрі «Сан Бенедетто» у Венеції. Паралельно він бере участь у діяльності рідної Болонської академії, пише твори, які успішно ставлять на сцені.
Гучне повернення
Бортнянський повернувся до Петербурга 28-річним визнаним композитором. Він став першим у Російській імперії, чиї твори виходили друком.
Після повернення, Дмитро Степанович починає працювати придворним капельмейстером. Згодом його «підвищили» до звання капельмейстер «малого двору» князя Павла Петровича – майбутнього Павла І. Кар’єрний злет дозволив пізніше йому стати директором придворної капели. Цю посаду він обіймав до самої смерті, до 1925 року.
Примітно, що під керівництвом Бортнянського придворна капела сягає дуже високого рівня. Цікаво, що складалася капела переважно з випускників Глухівської співацької школи. Саме в цей період Бортнянський пише інструментальні твори та опери. У 1816 році Дмитра Степановича було названо головним цензором духовних творів.
Не дивлячись на високі посади, Бортнянський продовжує створювати романси, пісні та кантати.
В останні роки композитор готує до видання повне зібрання творів. На цю збірку він витратив майже всі свої заощадження, але побачити її йому так і не судилося.
Бортнянському вдалося видати тільки найкращі хорові концерти, створені ще у молоді роки. Примітно, що здійснити свою мрію Бортнянському судилося лише посмертно. Повне зібрання творів композитора було видане у 1882 році у десяти томах за редакцією Петра Чайковського.
Дмитро Бортнянський помер у 1925 році в Петербурзі. Його поховали на Смоленському кладовищі, на могилі встановили пам’ятник та обеліск.
У 1930-х під час підготовки до знищення кладовища багато історичних поховань було безжально зруйновано, серед них – могила Бортнянського.
Хоч багато років Дмитро Степанович провів на чужині і про нього збереглося не так багато біографічних відомостей, він був справжнім відданим сином свого народу. Його вплив на українську музичну культуру важко переоцінити.