Диригента, співака та композитора Максима Созоновича Березовського називали «українським Моцартом» та вшановували його неймовірний талант за кордоном, а у рідній країні він виявився нікому непотрібним. Як склалася доля генія? Більше на сайті i-sumy.
Сходження генія
Про дитинство композитора відомо зовсім мало. Він народився у 1745 році в небагатій козацькій родині у місті Глухові, яке тоді було у статусі гетьманської столиці. Саме там була музична школа, у яку, цілком ймовірно, ходив маленький Максим. Проте перевірити ці дані неможливо.
Березовський здобув ґрунтовну освіту у столичній Києво-Могилянській академії. Вже там Максим пише свої перші хорові концерти. Музичний талант юнака привернув до нього увагу, і 14-річний хлопець за протекцією гетьмана Кирила Розумовського їде вчитись у Петербург.
Юний композитор справедливо стає солістом Придворної капели, а її директором був ще один українець – видатний вітчизняний музикант Марко Півторацький.
Так, 15- річний юнак пише низку хорових концертів та творів, які легко знаходять визнання. Наприклад, хоровий концерт на псалом Давида «Не покидай мене у пору старості». Також юний талант стає першим актором оперного театру імператора Петра III під назвою «Оперний дім». Цікаво, що серед придворних виконавців опери, за винятком Березовського, решта акторів були жінки переважно італійки, яки виконували, в тому числі чоловічі оперні партії.
Італійська слава
Задля шліфування музичних талантів обдарованого українця, у 1769 році Максима Березовського першим серед усіх музикантів тогочасної Росії відправляють на навчання до Болоньї, Італія. Його наставником був падре Джованні Батісти Мартіні – композитор, найкращий музичний педагог Європи, учитель самого Моцарта. Він високо цінував талант Березовського, бачив в ньому великий потенціал, і саме тому через кілька років навчання порекомендував зарахувати українця до числа академіків, тобто зробити іноземним членом Болонської академії. Березовський блискуче склав іспит, а далеко не всім його талановитим і навіть місцевим сучасникам це було під силу.
Екзамен виявився складним: за короткий час необхідно було представити досконалий твір, створений за всіма правилами та канонами. П’ятнадцять суддів шляхом таємного голосування приймали доленосне рішення. Музика Максима вразила всіх без виключення членів журі.
У 1774 році у Ліворно з тріумфом відбулася прем’єра опери Максима Березовського “Демофонт”. Італійці із захопленням відгукувалась про її автора і були у захваті від музичного. У Італії композитора шанували та впізнавали. Що й казати, коли ім’я Березовського написали золотими літерами на дошці Болонської академії, причому наступним після великого Моцарта!
Злиденне існування
Не дивлячись на величезну популярність та нечувану славу в Італії, Максим Созонович повертається на Батьківщину. Натхненний композитор прагне заснувати в Україні академію на зразок Болонської, де він навчався. Він навіть отримує протекцію та запевнення від графа Потьомкіна посприяти заснуванню української академії перед Катериною ІІ. Березовському навіть пообіцяли, що назначать директора закладу. Проте цій ідеї не судилося втілитися в життя.
Проте Катерина ІІ зовсім не цінувала українського генія. Будь-які його спроби пробитися були марними, хоча Березовський плідно та віддано працював, активно просив допомоги у колег та марно сподівався на підтримку байдужих можновладців.
В результаті йому виділили місце у Придворній капелі. Він вважався за позаштатного співака – підміняв хворих музикантів і відсутніх. На життя невизнаний геній заробляв переписуванням нот, ледь зводив кінці з кінцями
Втомившись від поневірянь, у 31 рік, в березні 1744 року, Березовський покінчив життя самогубством. Він начебто перерізав собі горло. Хоча по одній з версій композитора вбили. Подейкували, що одразу після смерті Березовського імператриця наказала знищити знайдені твори, аби стерти ім’я українця з історії.