Василь Йосипович Корчан – народний цілитель, фітотерапевт з Лебедина, який славився на весь тогочасний Радянський Союз та навіть за її межами. Кажуть, що за своє довге життя (а прожив він до 90 років) чоловік вилікував понад 1200 хворих. Саме стільки папок зі своєрідними історіями хвороб пацієнтів залишив по собі лебединський знахар. Його любили не тільки місцеві, але й вдячні пацієнти. Навіть ті, хто цькував та погрожував знахареві приходили до нього за допомогою…Далі на i-sumy.
Природний дар
Він народився ще у далекому 1883 році. Змалечку любив збирати трави та знався на них, адже ці знання передалися Василю у спадок від бабусі та прабабусі. Допитливий, непосидючий, він весь час перебував у пошуках нових дієвих рецептів і поклав на це все своє довге життя. Василь Йосипович побував у монастирях Європи, Китаю, Японії, вивчав тибетську медицину.
Цілителю погрожували за його діяльність кримінальною справою, цькували на всіх рівнях, але від свого покликання Корчан не відмовився. За знахаря заступалися вилікувані ним хворі, представники місцевих організацій міста, які бачили результати діяльності чоловіка на власні очі і могли підтвердити, що він – не шарлатан. Відповідь для всіх була одна – займатися лікувальною справою без профільної медичної освіти заборонено. Народний лікар дійсно не мав жодного диплому.
Василь Йосипович був травником. Він знав про лікарські рослини все: як їх сушити, подрібнювати, коли збирати і т.д. Він навіть написав книгу, яку мріяв видати, але представники тогочасної влади заборонили це зробити.
Якось про Корчана видала статтю центральна українська газета «Правда України», і стало приводом для неприємностей редакції. Справа в тому, що в періодичне видання звернувся вдячний пацієнт Корчана. У чоловіка була відкрита форма туберкулезу, допомогти йому не могли роками навіть в спеціалізованому інституті, а прийом мікстури на травах від народного цілителя по схемі допоміг хворому вилікуватися.
Невизнаний цілитель
Примітно, що дід Корчан (саме так його називали у народі) нікому не відмовляв у допомозі – навіть тим, хто його цькував. Перелік хвороб, за які брався знахар, налічує майже 30 захворювань органів дихання, ШКТ, печінки та жовчного міхура, підшлункової залози, нирок, сечового міхура, хвороби органів кровотворення , шкірні недуги.
В 1970 році до діда Корчана приїжджала навіть представники «Всесоюзного інституту лікарських рослин» (ВІЛР), куди він багато років намагався подати свої розробки, сподівався, що його методи лікування візьмуть до уваги та офіційно визнають.
До народного цілителя навіть навідувалась завідувачка лабораторії фармакології та народної медицини Турова. А тодішній директор Хржановський особисто писав Василю Йосиповичу, що вважає за доцільне вивчити його досвід.
Василь Корчан та його учень Константин Кульомза
Професору Туровій наказали укласти угоду з фітотерапевтом на роботу в якості консультанта, взяти фітопрепарати знахаря для лабораторного дослідження. Вона привезла з собою до інституту відгуки медустанов про багаторічний досвід Корчана. Але далі розмов справа не пішла…
Василя Йосиповича не стало, коли йому було 90 років. Коли народного знахаря ховали, то майже всі підприємства Лебедина зупинили работу, бо містяни масово попрощалися з улюбленим дідом Корчаном і проводили цілителя в останню путь.
А у 1973 році йому встановили символічний памятник. На гранітній плиті зробили його барельєф, а між датами – стеблинки трав.
Послідовником та учнем цілителя був Костянтин Борисович Кульомза, якого не стало у 1993 році. Він перейняв у вчителя живий практичний досвід, і сам майже сорок років лікував хворих.
