Він був хоробрим гусаром і розвідником, уславленим мандрівником та талановитим дипломатом. Мова про Олександра Булатовича, який трагічно закінчив життя, бувши ченцем-самітником. Приголомшлива біографія цієї людини могла б стати гостросюжетним романом із головоломними пригодами. Докладніше про його життя та пригоди читайте на i-sumy.com.
Лебединське дитинство
Його батько – Ксаверій Вікентійович Булатович, був генерал-майором із дворян, що проживав у Гродненській губернії. Мати – Євгенія Андріївна Альбрандт, після того, як стала вдовою в 1873 році, мала на руках маленького Олександра та дві його сестри. Своє дитинство діти провели в маєтку Луциківка. Нині це Миколаївська громада, Сумської області. В ті часи, це був Лебединський повіт. Саме тут, на Лебединщині, почав формуватися характер відомого мандрівника. Проживши на Сумщині понад десять років, родина переїхала до Санкт-Петербурга. Хто знає, чи мріяв юний Сашко Булатович про розмірене чиновницьке життя. Але на вимогу мами, він таки відучився в Олександрівському ліцеї. Але все це було лише для того, щоб їй догодити. А відразу після випуску він вступив рядовим до одного з гусарських гарнізонів Санкт-Петербурга.
Перша місія в Ефіопію
У 1896 році з Російської імперії був відправлений гуманітарний вантаж до, воюючої за свою незалежність від колонізаторів, Ефіопії. Слід зазначити, що це була єдина африканська країна, яка на той час прийняла християнство. Природно, що одним із добровольців санітарного загону був Олександр Булатович. Йому на той час виповнилося 27 років. Ефіопію Булатович відвідає ще кілька разів. Останнім його візит до африканської країни, буде тоді, коли він уже був пострижений у ченці. Панотець Антоній відкриє тут православну церкву та школу при ній.
Були у біографії Булатовича й неприємні епізоди. На рубежі століть він очолював козачий загін, який придушив “Боксерське повстання” в Китаї. Але навіть коли Олександр Ксаверич прийняв постриг і став панотцем Антонієм, він не припинив боротьбу, продовживши її в Андріївському скиту у Вотопедському монастирі на Афоні. Тоді Булатович виступив захисником ім’яславців. Після чого він став одним із лідерів чернечого вчення.
У 1914 році, як полковий священник, Булатович вирушив на ще одну війну – на фронти Першої світової. Коли ж повернувся, продовжив працювати над релігійними творами, перебуваючи під поліційним наглядом.
Перегони на верблюдах
Особливою його заслугою вважається африканський вояж. Зустрівшись з настороженими і підозрілими аборигенами, він зумів здобути популярність серед них і порозумітися не тільки з рядовими жителями, а й з ефіопським правителем Менеліком Другим. За місцевою легендою він був нащадком царя Соломона.
Булатович підкорив серця цих людей, тим, що осідлавши верблюда, він подолав величезну дистанцію пустелею, від Червоного моря до Харера. Причому зробив це на добу швидше, ніж місцеві вершники-професіонали.
Летючого гусара прозвали за це “Людиною-Птахом”. А якщо згадати, що ще в Петербурзі Олександр став вивчати амхарську мову, стає зрозумілою прихильність до нього африканців. Коли місію Червоного хреста, що приїхала в Ефіопію, затримали, Булатович, невтомно взявся домагатися імператорської аудієнції й розв’язати питання.
В результаті він не просто зустрівся з Менеліком, а й згодом став його довіреним радником. Це допомогло взаємовідносинам двох країн, Російської імперії та Ефіопії. А товаришували Булатович і Менелік аж до смерті африканця.
Олександр Булатович першим з європейців побачив і познайомився з представниками племені сурму. Він першим побачив і оцінив великі диски, вставлені в нижню губу африканських красунь, про які сьогодні знають усі.