17 Серпня 2022

Великі випробування великого таланта: непросте життя патріота та віртуоза Бориса Гмирі

Related

Піаніст-віртуоз Леонід Кагадєєв, який зробив Суми Меккою музичного життя

Леонід Павлович Кагадєєв був людиною відомою в Сумах, особливо...

«Містична» спадщина забутого генія: романтична Сумщина очима Олексія Красовського

Олексій Красовський – несправедливо забутий лебединський митець, автор заворожуючих,...

«Утята» та танці з діжкою: як виготовляли весільний коровай на Сумщині

Звичайно, головним атрибутом весілля традиційно був коровай. Треба сказати,...

Share

В його житті не було ранніх та легких перемог – і слава, і велике кохання прийшли до нього пізно, але самобутній талант все життя зачаровував оточуючих. Мова йде, повідомляє сайт i-sumy.com, про великого українського співака, оперного корифея Бориса Гмирю. Сучасники казали, що оплески після його партій стихали лиш тоді, коли гасло світло у залі…

Дорогою до визнання

Гмиря народився в 1903 році в бідній родині в місті Лебедин. Він і не підозрював, що все його життя буде пов’язане з музикою. Хлопчик співав завжди в всюди, цей дар йому передався у спадок від матері. У нього був низький голос, який з часом «оформився» у гарний бас.

До речі, Борис Романович здобув одразу дві, різнопланові, вищих освіти, причому вступив до вишів пізно. В 32 роки його прийняли до Харківської консерваторії, а паралельно Гмиря отримував освіту в інженерно-будівельному інституті. Приймальна комісія музичного ВУЗу прийшла в жах, дізнавшись, що абітурієнт не знає нот, але через рік талановитий студент вже був кращим серед слухачів консерваторії, а через три став знаменитістю світового рівня!

Проте з міжнародним визнанням прийшли й великі випробування. На піку слави Гмирі довелося залишити велику сцену і перебиватися лише концертними виступами. А «посприяв» цьому неприємний випадок.

Велика образа

В опері «Князі Ігор» Гмиря виконував партію Володимира Ярославович, князя Галицького. У 1958 році, після 20 років виконання, тенор зрозумів, що, нарешті, співає так, як йому того завжди хотілося. Він був цілком задоволений своїм трактуванням партії. Але керівництво театру вважало інакше. Так, йому закидали, що співак трактує оперу занадто самовільно, і це веде за собою «розтлінню молоді». Борис Романович не витримав такого спаплюження свого виплеканого роками дітища і написав заяву про звільнення. 

Була у житті Гмирі ще одна неприємна історія, після якої він ледь не став «ворогом народу». Співак багато подорожував, виступав по всьому світу. Це сталося в роки Другої світової війни. Тенор захворів і не мав змоги разом з театральною трупою евакуюватися, то ж  залишився на окупованій німцями території і був змушений виступати перед ними. Його беззаперечний  талант підкорив німців. Подейкували, що Борис Романович співі навіть перед Гітлером.

Після цього Гмирю ледь не заарештували за наказом Хрущова, але йому дуже симпатизував сам Сталін. Він і нагородив у свій час Бориса Романовича званням Народного артиста. Подейкували, що після смерті на дачі радянського диктатора знайшли платівки з піснями Гмирі. Треба сказати, що всього світ побачило 200 платівок великого українського співака, а після його смерті їх перевипускали 120 разів.

Незламний патріот

Не раз Гмирю намагалися «переманити» з Київського театру опери та балету до російських Маріїнського та Михайлівського театрів, але він чемно, проте твердо відмовлявся. Тоді його почали запрошувати виступати одразу на кількох провідних майданчиках,і вже згоди у тенора не питали. Його змушували без репетицій співати у музичних спектаклях, а в разі непокори – погрожували не аби якими  штрафами.

З боку колег теж були помітні погано прикриті заздрощі. На Гмирю писали доноси, цькували. Так, у театрі значно «урізали» виступи соліста в спектаклі «Володимир Великий», а також заставляли Бориса Романовича співати не притаманним  типами голосу – баритоном та тенором. Попри прогнози підлих злосливців, Гмиря справився з викликами віртуозно. Так, під час виконання опери «Тарас Бульба» Лисенка Борис Романович ідеально співав партії двох героїв: Тараса (бас) та Андрія (тенор)!

Радянська влада «охороняла» Гмирю від поїздок в «розвинені капіталістичні держави», адже багато з цих країн просто мріяли зробити тенора своїм громадянином. Неодноразово йому надходили запрошення перебратися на ПМЖ. 

Одного разу у Будапешті його буквально обступили представники найвідоміших театрів світу, включаючи «Ла Скала», «Метрополітен-Опера» і «Гранд-Опера». Приставлені до тенора «товариші», так налякалися, що на наступний день відправили свого «підопічного» назад на Батьківщину. Але Гмиря й сам не горів бажанням переїхати – він дуже любив рідну землю…

Велике вистраждане кохання

Життєвих сил та рішення не опускати руки Гмирі додавала його кохана дружина Віра Августівна. Вона сиділи на одному й тому ж місці на сьомому ряду зали Київського театру опери та балету і завжди переживала за коханого, а він шукав очима її постать і співав наче для неї одної…

Історія їх кохання заслуговує окремої уваги. 46-річний Гмиря та 35-річна Нові (дівоче прізвище тоді ще майбутньої дружини оперного віртуоза) познайомилися на одному з курортів Кавказу, куди співак привіз на лікування свою першу дружину Анну Іванівну, яка важко хворіла. Цікаво, що першими заприятелювали саме жінки. Медик з Київського інституту стоматології, Віра втратила під час Другої світової війни чоловіка і була вдовою.

В одній з задушевних розмов Анна Іванівна зізналася новій подрузі, що важкохвора і жити їй залишилось максимум півроку. Тут же вона ошелешила приятельку дивною пропозицією – стати другою дружиною Бориса Романовича після того, як її не стане.

Гмиря потім зізнавався коханій, що та сподобалась йому з першого погляду, але піти від дружини і зрадити їй словом чи ділом він би ніколи не зажився. Але в цю ситуацію втрутились трагічні обставини.

У 1950 році Анну Іванівну покликав Господь. Борис Романович та Віра Августівна виконали волю покійної – вони одружилися тихо, без зайвого шуму, а згодом переїхали жити до Пасажу – у квартиру, яку виділили співакові.

Справжній друг і вірна кохана

Подружжя жило душа в душу. Віра Іванівна була чудовою господинею та турботливою дружиною. Вона дуже гарно та майстерно вишивала, а Борис Романович залюбки носив та пишався вишитими сорочками від коханої. А ще він обожнював її полуничне варення – це була його єдина гастрономічна слабкість.

Гмиря дуже опікувався дружиною. Коли та вирішила займатися науковою діяльністю та працювати над дисертацією, люблячий чоловік одразу ж винайняв для неї хатню робітницю, аби «розвантажити» від хатніх справ. Віру Іванівну це навіть обурило.

В домі Гмирь завжди панували приязна атмосфера. У них збиралася вся тогочасна творча інтелігенція та колеги співака. Наприклад, до квартири у Пасажі часто заходили композитори Петро Шостакович, брати Майбороди, письменники Остап Вишня, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Олесь Гончар.

Гмирі жили скромно, за розкішшю не ганялися, а їх трикімнатне помешкання замість антикваріату прикрашали вишиті роботи господині. За кордоном подружжя не бігало по магазинам, скуповуючи дефіцитні товари, а ходило до музеїв, відвідувало виставки.  Їх довірчим та ніжним стосункам можна було тільки по-доброму позаздрити.

Вічна слава та пам’ять

Борис Романович помер у 66-річному віці в Києві, а похований на Байковому кладовищі. Прикро,що меморіальну дошку великому Маестро відкрили лише через шість років після того, як його не стало, а пам’ятник на могилі встановили лише через десять.

Вклад Бориса Гмирі в розвиток української опери та популяризацію її за кордоном безцінний! За своє життя він дав 1047 концертів, а його об’ємний репертуар складався з 600 творів різних жанрів – від арій до романсів. Ніхто з тенорів так і не зміг повторити його феномен. Прикро, що прийдешні покоління все рідше згадують про великого українця, якому шалено аплодував весь світ!

.