Відомі на весь світ, але несправедливо забуті на Батьківщині. Їх творчі доробки безцінні, але громадськість змогла оцінити надбання цих митців лише після їх смерті. Багато імен на слуху, але деталі їх біографії знають одиниці, а про когось згадують лише ті, хто близьких до культурних кіл. Ми згадали видатних та талановитих художників Сумщини, про яких ви могли не чути, але їх здобутки та вклад у розвиток культури регіону та всієї України важко переоцінити. Один з них, повідомляє сайт i-sumy.com, Олексій Красовський.
Олексій Красовський
Красовський народився в 1884 році у сім’ї заможного поміщика в с. Куличка Лебединського повіту. В 1910 році Олексій закінчив Московське училище живопису, скульптури і архітектури, де товаришував з майбутнім відомим на весь світ авагардистом Робертом Фальком. Разом вони приїздили навіть на малу Батьківщину Красовського, у його родове гніздо.
Саме новий друг мав неабиякий вплив на формування творчості Красовсьгого. Його містичні пейзажі буквально заворожують та гіпнотизують, напівфантастичні, але реалістичні картини сповнені поезії та романтизму. Він працював у техніці так званого геометричного сезанзму – одного з напрямків футуризму. Багато мистецтвознавців помічають справжню гіпнотичну силу у творах сумчанина – на полотнах панує особлива атмосфера, що передається глядачеві.
Так, починаючи з того ж 1910 року Олексій починає «виставлятися». Наприклад, у 1912 році пройшла масштабна виставка у Москві за його участі. Більшість робіт з експозиції зараз знаходяться в Лебединському міському художньому музеї.
Після час революції 1917-1919 р.р. майно Красовських було заарештовано, а розкішний маєток в Куличках – розграбований та знищений. Лише самотня колона височить на місці колись заможного палацу. Прикро, що разом з нерухомим майном кудись зникли і безцінні предмети етнографічної колекції хазяїв, датовані XVII- ХІХ ст.
Треба сказати, що Красовський був не лише художником, але й колекціонером. Так, під час лебединської першої виставки української старовини, влітку 1918 року з колекції митця було представлено аж 132 особливо цінних предмети: килими, вишиванки, рушники, хустки, дерев’яні скульптури, предмети жіночого одягу тощо.
Красовський з родиною був змушений тікати до Харкова, а звідти – емігрувати до Угорщини. Його не стало у 1920 році.
За своє коротке творче життя митець написав величезну кількість чудових картин, але до наших днів збереглися лише 22. Про нього почали говорити вже після смерті, шукати відомості, писати замітки, але й досі його творча спадщина не вивчена належним чином.
Костянтин Власовський
Він був художником за покликом серця, хоча за фахом був людиною військовою. Його картини живі, сповнені емоцій, щедро приправлені грою світла та тіні – класичний світотіньовий живопис наповнився в руках митця новими фарбами.
Костянтин Власовський народився в 1863 році на Сумах в дворянській сім’ї. Він отримав блискучу військову освіту, навчався в Полтавському кадетському корпусі, потім – в Констянтинівському артилерійському училищі, після закінчення якого у 1885 році відправляється на службу до Тирасполя.
Після закінчення військової служби він повертається на Сумщину, деякий час живе в Сумах в маєтку батьків, а потім – в слободу Жигайлівщина, що на Охтирщині, де у сім’ї художника були власні землі. Саме там у повній мірі і розкривається талант Власовського – «Жигайлівка. Дегтярів Яр», «Захід сонця в Україні», «Соняшники», «Квіткова грядка» тощо. В цих картинах він розкриває ліричну красу рідного українського села, підкреслює національну самобутність. Улюбленим формою самовираження Власовського був етюд – він малював імпресіоністичні пейзажі, зображує красу рідного краю. Окремо слід виділити його полотна на «інтер’єрну тематику».
Власовський помер в Охтирці, де в останні роки жив та працював у земській управі. У 1922 році його не стало. Спадщиною батька опікувалися вже після смерті його доньки, які змогли зберегти для нащадків його творчі скарби.
Володимир Бурлюк
Якщо про відомого футуриста і родноначальника цього напряму в мистецтві в Україні і світі Давида Бурлюка знають давно, то про його молодшого брата Володимира, який теж творив в цій же техніці, відомо не так багато.
Треба сказати, що сім’я Бурлюків взагалі була дуже «плодовитою» на таланти – сестри Людмила та Надія теж були художницями та письменницями, брат Давида Володимир – митцем-новатором, а Микола – поетом-прозаїком, ліриком та романтиком.
Володимир разом з відомим старшим братом був учасником руху футуристів – входив до творчих об’єднань «Гілея» та «Бубновий валет», що об’єднували молодих новаторів-авнгардистів. Разом вони навчалися в студіях Мюнхену та Парижу, де Володимир згодом «виставлявся», його картини демонстрували навіть у Римі.
Давид захоплювався талантом брата. Не маючи 20 років, той писав приголомшливі картини, що були своєрідним викликом академічному мистецтву. Його роботи демонструвалися на виставках по всьому світу. Він малював картини у техніці кубофутуризму. Критики вважають, щ стиль Бурлюка-молодшого настільки оригінальний, що аналогів у західному мистецтві не має.
Володимир був людиною військовою, закінчив профільне училище і відправився на фронт. Так, під час Першої світової війни він служив у Греції, де, крім військової справи, активно займався розкопками і мріяв привезти знайдені артефакти на Батьківщину, але не судилося…
Олександр Богомазов
Ще один незаслужено забутий футурист-авангардист родом із Сумщини, який був недооцінений за життя, несправедливо забутий після смерті, та потім «реанімований» з забуття.
Батько, що ростив сина самотужки, не розумів та не підтримував його талант, а картини художника вважав мазаниною. Зате його дружина, теж художниця, Ванда Монастирська всіляко підтримувала талановитого чоловіка – вона стала його музою, опорою, порадницею, до неї він приходив з своїми жалями та радощами.
Богомазов здобував освіту у студіях Москви та Ккиєва, був знайомий з багатьма відомими сучасниками. Наприклад, його роботи презентували на власній виставці браття Бурлюки – Володимир та Давид. Власне, за життя у Олександра Костянтиновича було всього дві виставки. На Батьківщині його не жаліли, а за кордон не випускали – боялися, що митець «зганьбить» країну своєю «творчістю».
Родина Богомазова існувала на грані виживання. Олександр багато займався просвітницькою та педагогічною діяльністю, студенти його дуже любили. Скромний, зовсім не епатажний і цим не схожий на свої «спільників»-футуристів, він ретельно та вивірено вивчав деталі нового напрямку, адже авангардизм і футуризм оді лише зароджувалися.
Він помер у віці 50 років одразу ж пішов у забуття. Тільки в 60-ті роки минулого сторіччя про нього згадали київські мистецтвознавці, організували виставку робіт. А потім знов мовчання й забуття, і лише після розвалу Радянського Союзу про Богомазова згадали.
Картини Богомазова виставлені в Національному художньому музеї України, їх можна побачити у музеях Нью-Йорку, Німеччини, Нідерландів, їх експонують в США в Техаському університеті.
