Остап Вишня – неперевершений майстер гуморесок, блискучий майстер слова, автор безлічі сатиричних оповідань та фейлетонів. Він назавжди увійшов в історію української літератури як еталон гумористичних творів, що ніколи не втратять актуальність. Далі на i-sumy.
Патріот та новатор
Справжнє ім’я Остапа Вишні – Павло Михайлович Губенко. Він з’явився на світ в 1889 році в селі Грунь Сумської області у багатодітній простій селянській сім’ї. Доля майбутнього гумориста була «щедрою» на випробування – йому довелося зіткнутися з усіма жахіттями ленінських в’язниць, сталінських таборів, дізнатися, що таке бути незручним для влади….
Вишня здобув освіту у Києві – там закінчив військово-фельдшерську школу. У 1917 році майбутній письменник вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, проте затримався там недовго.
У період Української революції Павло Михайлович завідував медико-санітарною управою міністерства шляхів УНР.
Як письменник-гуморист він вперше заявив про себе в 1919 році – опублікував у газеті “Народна воля” дотепний фейлетон про українські міністерства під псевдонімом Павло Грунський. А ось під ім’ям Остап Вишня він почав друкуватися в харківській пресі, починаючи з 1921 року.
Вперше Остапа Вишню кинули до в’язниці восени 1920 року – він потрапив до підвалів більшовицьких катівень. Через півроку, навесні 1921-го, його витягнув з тюрми головний редактор газети “Вісті ВУЦВК” та друг Василь Еллан-Блакитний.
Король власного жанру
Після пережитого Вишня пішов працювати у газету “Селянська правда”. Саме з цього періодичного видання розпочався тріумф його знаменитих “Вишневих усмішок”. Одна за одною збірки письменника: “Діли небесні”, “Кому веселе, а кому й сумне”, “Реп’яшки”, “Вишневі усмішки сільські” , “Вишневі усмішки кримські”. Збірка циклу під назвою “Українізуємось” перевидавалась аж шість разів за три роки (1926-1929 роки).
За 10 років разом з перевиданнями виходить понад 100 книжок Вишні та близько 2500 творів у друкованих виданнях. За таку «плідність» його називали “Королем тиражу”.
Остап Вишня також по праву вважається новатором у ніші гумористичного портрета та власного жанру «нарис-усмішка». Йому належать іронічні “мистецькі силуети” видатних сучасників: Довженка, Василька, Курбаса, Гната Юри та ін. І це далеко не всі таланти письменника.
Він звертає погляд в сторону драматургії, переробляє класичні твори. Популярності набула музична п’єса-гротеск його авторства “Вій” за мотивами творів Гоголя та Кропивницького, доповнена інтермедіями і замальовками з реалій 20-х років.
Вишня активно працює і над перекладами світової класики – творів Марка Твена, О’Генрі, Ярослава Гашека та багатьох інших.
Розплата за популярність
В грудні 1933 року Остапа нахабно та безпідставно заарештували і засудили до 10 років концтаборів. Звинувачення були надумані та абсурдні, але кого це турбувало… Спочатку письменника приговорили до розстрілу, а потім «пом’якшили» вирок і змірили на заслання. Не врятували ні шалена народна популярність, ні народна любов, ні затребуваність у видавців… Десять довгих років він прожив у виправному таборі в Ухтпечтабі.
У 1943 році друг сатирика, режисер та письменник Олександр Довженко звернувся з проханням до першого секретаря ЦК КПУ Микити Хрущова. Він попросив генсека, щоб той вибив у Сталіна звільнення Вишні. Аргумент був наступним – він потрібен владі як сатирик-пропагандист, аби надихати людей на боротьбу проти німецьких загарбників.
Повернення Вишні на письменницьку ниву ознаменував вихід його легендарної “Зенітки”, опублікованої в газеті “Радянська Україна” в 1944 році. Твір читали по радіо, на фронті, народ сприйняв повернення письменника тепло та радісно.
Даниною Вишні системі стали його повоєнні збірки: “Самостійна дірка”, “Мудрість колгоспна”, «А народ воювати не хоче”, “Великі ростіть!” та ін.
Письменник помер 28 вересня 1956 року у Києві у віці 66 років, похований на столичному Байковому кладовищі.
