Як і велика кількість біатлоністок, Олена Петрова розпочала свою спортивну кар’єру не як стріляюча, а як звичайна лижниця. Але вже дуже скоро навчилась користуватись гвинтівкою і почала своє сходження до найвищих нагород у біатлоні. Про все це читайте на i-sumy.com.
Лижню!
Біатлоном юна Оленка розпочала займатись з 16 років, у 1989. Вже перші серйозні старти принесли мініатюрній спортсменці успіхи й нагороди. Так у 1990 році вона стала чемпіонкою СРСР серед юніорок, а пізніше, коли після розпаду того ж таки СРСР переїхала в Україну, то виграла два чемпіонати України, тим самим забронювавши собі місце в збірній команді. А вже починаючи з 1992 року спортсменка почала регулярно змагатись за Кубок світу, найпрестижніші змагання біатлонного спорту. Особливою віхою кар’єри Олени Петрової являються зимові Олімпійські ігри – Олімпіада-94, Олімпіада-98, а також ігри 2002 та 2006 років.
Ліллехаммер-94
Перша Олімпіада, як й славнозвісний перший млинець, стала для Олени глевкою, тобто невдалою. І справа не в тому, що вона посіла п’яте місце в жіночій естафеті, оминувши олімпійський п’єдестал, разом з Валентиною Цербе-Несиною, Мариною Сколотою та Еленою Огурцовой. 21-річна Петрова провалила індивідуальні перегони, отримавши в остаточному протоколі, напевно, найболючіший запис для спортсменок: “Не фінішувала”. А справа була в тому, що організатори змагань, для того, щоб зберегти хоч якийсь залишок снігу для більш пізніх стартів, підготували дві різні траси. В ті далекі часи, технології не дозволяли виробляти штучний сніг. В пилу боротьби Олена виїхала якраз на ту запасну колію й у підсумку була знята зі змагань. Тренери команди, які мали б за цим слідкувати, чомусь не підказали. Пізніше Олена Петрова розповідала, що ще дуже довго, аж до Олімпіади 1998 року пригадуючи той інцидент дуже переймалась, не могла зрозуміти як же так сталося.
Нагано-98
Те що нас не вбиває, робить нас сильнішими. У японське Нагано-98 Олена їхала з надією. Так сталося, що розпочиналась програма Олімпіади-98 для біатлоністок, якраз індивідуальною гонкою на 15 км. Цього разу Петрова не схибила, хоча перед початком гонитви ніхто не сприймав її серйозно. За медалі боролися німка Урсула Дізль та Єкатєріна Дафовска з Болгарії. Дізль, як бронзова медалістка минулої олімпіади була серед фавориток й справно відробляла надані їй аванси. Але на останньому вогневому рубежі “мазнула” п’ятий постріл та отримавши хвилину штрафу, розпрощалася з мрією про золото цієї олімпіади. Болгарка ж лідерством не поступилася, навіть після того, як допустила промах на третій стрільбі.
На цьому тлі, цікаво виглядає проходження траси українкою. Промахнувшись на першому вогневому рубежі Олена йшла тридцятою. Але рук не опустила і вже після другої стрільби була чотирнадцятою. Після третьої – шостою, а після останньої стрільби вийшла на другу позицію і зберегла її до фінішу, завоювавши історичну срібну нагороду для України.
Солт-Лейк-Сіті-02
Перед початком олімпіади в американському Солт-Лейк-Сіті, в Олени Петрової були не дуже добрі відчуття. Про це, вона розповідала вже після олімпіади. Не було, як каже спортсменка, необхідної легкості та свіжості в тілі, щоб бути готовою до боротьби за призові місця. І ці передчуття, на жаль, справдились на 100%. Олена Петрова стартувала у трьох дисциплінах, але результати були не втішними. Так у спринтерських перегонах на 7,5 км, українка була лише 48, в індивідуальних на 15 км, зафіксувала на фініші 24 час. Завжди сильні в естафеті, цього разу наші біатлоністки, серед яких була і Петрова, стали лише 10.
Не відзначилась нагородами наша Олена Петрова й через чотири роки в Турині.
