З «коником» на щоці, скляним оком та «циліндрі» на голові – таким запам’ятали одного з «батьків» українського та навіть світового авангарду, уродженця Сумщини, художника, літератора, критика та поета, нащадка славного козацького роду Давида Бурлюка. Хоч левову частину свого життя він провів за кордоном, але неустанно повторював: «Україна в моїй особі має найвірнішого сина». Сам себе Бурлюк вважаю «татарсько-запорізьким футуристом» і все життя мріяв про масштабну виставку в рідній Україні, в той час як його роботи виставлялися по всьому світу. Більш детально про життя та творчість видатного митця у нашому матеріалі на сайті i-sumy.com.
Творчі смаки
Дві основні теми проходили червоною ниткою повз всю художню творчість Бурлюка – тема жінки, а саме його дружини Марусі, яку митець просто обожнював, та кохана українська земля з її безкрайніми просторами, що милують око.
Художник так характеризував свою творчість: «Мій колорит глибоко національний. Жовто–гарячі, зелено–жовті, червоні, сині тони б’ють ніагарами з-під мого пензля».
Серед картин Давида Бурлюка зі справжнім українським колоритом: “Святослав”, “Запорожці у поході”, “Козак Мамай”, “Рибалки”, “Тарас Шевченко”.
У творчому доробку Бурлюка тисячі робіт (по підрахункам самого авагардиста – 15 000), що «розлетілися» по всьому світу.
Стежками до авангарду
Давид Бурлюк народився 21 липня 1882 року на хуторі Семиротівщина, що знаходиться на території сучасної Сумської області. Свої перші кроки, а також перший малюнок він зробив на малій Батьківщині – намалював портрет сестри Людмили. До речі, ліве око малий Давид втратив під час дитячих ігор з братом. Тоді він поцілив собі в лице іграшковим пістолетом. Вже будучи дорослою людиною, він вставив собі скляний протез, і зробив свою особливість частиною епатажного образу. Хист та талант юного сумчанина у гімназії побачив його вчитель малювання та художник Олександр Веніг. Саме він став провідником юнака у творче життя.
Давид був дуже «плідним» митцем – під час навчання в Одеській художній школі він створював по п’ять етюдів на день, потім подався здобувати освіту у Мюнхен й Париж.
Витівки «мистецького» хулігана
По ступеню епатажності Бурлюка порівнювали з Сальвадором Далі та Ван Гогом. Він любив футуристичний грим, вдягав звисаючі кричущі сережки у вуха, і ніколи не губився в натовпі. Завжди носив з собою лорнет. Подейкують, що під час життя в Мюнхені 20-річний Бурлюк дивував місцевих, прогулюючись у валянках і кожусі, також Давид любив строкаті штани.
Бурлюк тісно товаришував з епатажним російським поетом Володимиром Маяковським. Більше того, як поет, той відбувся саме завдяки своєму другу Бурлюку. Подейкують, що Давид давав Маяковському по 5 копійок в день, аби той не голодував і зміг зосередитися на творчості. До речі, самого Бурлюка записали у так звані «поети срібного віку».
У 1912 року разом з тим же Маяковським та ще одним поетом-футуристом Олексієм Кручьоних Бурлюк випускає зухвалий маніфест “Ляпас громадському смаку”, де було викладено на той час дуже сміливі положення футуризму. Ця робота наробила справжній галас у консервативному суспільстві. До слова, і Бурлюк, і Маяковський на той час були студентами Московського училища живопису скульптури та архітектури, проте через активну «підривну» діяльність їх невдовзі виключили з навчального закладу.
Разом з колегами та однодумцями волелюбний українець створив утопічне «Товариство голів Земної кулі», де він «обіймав» посаду «голови».
У 1918 році Бурлюк стає співвидавцем «Газети футуристів», а через два роки починається зарубіжний етап у житті авангардиста.
Разом з Маяковським того ж року він знявся у кінокартині «Не для грошей народжений», а також зробив чергову скандальну витівку – видав «декрет щодо культури на парканах», фактично ставши родоначальником сучасного урбаністичного мистецтва муралів. Також в знак закріплення свої поглядів Давид прибив на вуличний паркан кілька своїх картин.
Творча родина
До слова, у родині Бурлюків художником був не лише Давид. Творчу хвилю «підхопили» його сестри – Людмила та Надія, проте, вони закинули мистецтво після заміжжя. А от молодший брат Давида, Володимир, разом з ним дув активним учасником руху футуристів. Він не відставав від епатажного родича, теж навчався с мюнхенській та паризькій художніх школах та «виставлявся». Давид справедливо називав брата художником-новатором. Картини Володимира підривали уявлення про академічне мистецтво.
Ще один представник мистецької родини Бурлюків – Микола. Він ввібрав в себе всю палітру мистецького хисту – був поетом, прозаїком та футуристом. На жаль, його життєвий та творчий шлях був дуже коротким. Не встигнув юнак закінчити виш, як пішов добровольцем на фронт. У тридцятирічному віці молодого поета розстріляли більшовики у Херсоні. У Бурлюка-молодшого залишилася молода дружина і син, якому виповнився всього лиш рік. Він, на відміну від братів, був ліриком та романтиком, особливу увагу приділяв міфологічним мотивам.
Але повернемось до самого Давида Бурлюка.
Визнання за кордоном
Два роки епатажний українець мешкає в Японії, потім – у США, де залишити вже до кінця життя. За весь час еміграції на Батьківщину він приїде лише двічі. В Америці ж він розгортає бурхливу діяльність – створює картини, пише вірші, займається публіцистикою, відкриває власне видавництво та свій журнал під назвою Color and Rhyme (“Колір та ритм”), галерею.
До речі, приїзд Бурлюка до прогресивної Японії викликав фурор, а в Токіо йому одразу організували виставку. Потім були Осака, Кіото, Йокогама. В Японії «король епатажу» з Сумщини намалював кілька сотень полотен,а також навчив японців незвичного мистецтва «ліногравюри» – мистецтву малюнка на лінолеумі.
Тут під впливом орієнтального мистецтва вір створив близько 300 картин. Одного разу під час лекції Бурлюк випадково бризнув туш з кальмара на чистий листок, і заявив, що так виглядає прийом «розмальовки, що протікає».
45 років, до кінця свого життя, Бурлюк із родиною (дружиною та двома синами) прожив в Америці – на Манхеттені та Лонг Айленді. Він вів активну виставкову діяльність. Там же здійснилася його давня мрія – життя на березі океану у власному будинку.
Цікаво, що у 80 років епатажний художник здійснив навколосвітню подорож, а у 84 –річному віці влаштував виставку у Британії. Незважаючи на успіх за крдоном, на Батьківщині до нього ставилися прохолодно – радянська влада індивідуальність і вільнодумство Бурлюку так і не пробачила.
Справжній патріот
До останнього подиху Бурлюк стверджував: «Україна була і є моєю Батьківщиною. Там кістки моїх предків – вільних козаків, які билися за славу і волю. Україна в моїй особі має свого найвідданішого сина».
Бурлюк дожив до 85 років. Згідно із заповітом, прах українського бунтівника розвіяний над Атлантикою, а його скляне око стало експонатом у меморіальному музеї митця в США.
На жаль, в Україні робіт Бурлюка майже немає – хіба що в приватних колекціях поціновувачів. Основна части його творчого доробку зберігається у його меморіальному музеї у Нью-Йорку, роботи Бурлюка можна зустріти у Японії, Канаді та країнах Європи.
У грудні 2007 року на відомому аукціоні Sothbey’s картину українського футуриста «В церкві» продали за 650 000 доларів!
