Михайло Іванович Фоменко – найтитулованіший футболіст Сумщини. Він грав у «золотому складі» легендарної команди «Динамо», був тренером та залишив відчутний слід у світі великого спорту. Далі на i-sumy.
Шлях до великого спорту
Михайло народився 19 вересня 1948 року у селі Мала Рибиця Сумської області. Майбутню зірку футболу виховувала переважно бабуся – батьки хлопчика працювали в обласному центрі і часто затримувались на роботі. Мати хлопчика померла рано – він був ще малим. Овдовілий батько забрав сина до Сум, де Михайло і закінчив школу.
Тато Фоменка працював на той час бригадиром на Сумському машинобудівному заводі ім. Фрунзе. Тож коли Мишкові виповнилося 16, батько взяв сина до себе учнем слюсаря. Якийсь час Фоменко навіть грав у локальній заводській команді «Фрунзенець».
Він – вихованець сумської школи «Спартак». До речі, свою футбольну кар’єру він починав в сумському клуб з однойменною назвою, де грав до 1969 року. Рік грав у луганській «Зорі», а потім перейшов у легендарний ФК «Динамо». До речі, у столичну команду він прийшов перед початком сезону 1972 року. З цим пов’язана досить кумедна неоднозначна ситуація, яку Фоменко ще довго пригадували.
Коли Михайло Іванович пішов до «Динамо» із «Зорі» перед сезоном, луганська команда здобула золоті медалі у всесоюзному чемпіонаті, а ось кияни зайняли почесне друге місце – вони були переможцями попередньої першості – у 1971 році. Отже, Фоменко буквально «втратив» «золото», коли «невчасно» змінив клуб.
У тому ж 1972-му Фоменко 16 липня на стадіон у Фінляндії, в місті Ваас, дебютував у футбольній збірній СРСР. Михайло Іванович брав участь у відбіркових іграх чемпіонатів світу і Європи, навіть Олімпіад-1976 в Монреалі.
Він “команді зірок”-1975 він грав на позиції заднього захисника – “ліберо”. Фоменко вміло керував обороною та швидким виходом в атаку. Він добре грав головою, тому прекрасно пказував себе у атаках та стандартах біля воріт суперника.
Як капітан, Фоменко виводив збірну на матчі чемпіонату Європи з зі збірними командами Швейцарії, Чехословаччини, товариську зустріч із національною командою Угорщини в Будапешті. А у 1975-му став капітаном київського «Динамо».
У тому ж 1975 році Фоменко стає володарем Кубка кубків та Суперкубка УЄФА. Він потрапляв у топ «33 найкращих» аж 6 разів, з них в якості лідера на перше місце – три рази. Через рік Михайло Іванович разом з рідною командою виборов бронзу на Олімпійських іграх-1976 у Канаді.
Тренерські стежки
Він закінчив кар’єру гравця досить рано – у тридцятирічному віці. Далася взнаки травма спини. З тих пір Фоменко вирішив спробувати себе як тренер. Для цього 2 роки навчався у Вищій школі тренерів. Кількість команд, де він був головним коучем, величезна: це і київське «Динамо», чернігівська «Десна», криворізький «Кривбас», харківський «Металіст», київське «ЦСКА», запорізький «Металург» та інші.
До речі, в рідному «Динамо» на позиції тренера Фоменко пропрацював недовго – всьго рік. Але який рік! Команда стала володарем Кубку країни та чемпіоном України. До того ж, разом з «динамівцями» він переміг «Барселону» у першому матчі «Ліги чемпіонів» (сезон 1993-1994).
У грудні 2012 року Фоменко очолив українську футбольну збірну. У 2014 році під час відбору на Чемпіонату світу в Бразилії, національна команда посіла друге місце в групі та потрапити в топ-20 рейтингу ФІФА.
На відбірковому етапі на Чемпіонат Європи-2016 збірна України на чолі з Фоменко посіла третє місце в групі та потрапила у стикові відбіркові матчі і перемогла збірну Словенії. Тоді наша збірна прорвалася до фіналу ЧЄ.
Треба сказати, що Фоменко став першим тренером, який подолав зі збірною кваліфікаційний плей-офф.
У червні 2016 року Михайло Іванович подав у відставку . Приводом для цього стала поразка Національної збірної на ЧЄ – невдалий виступ у групі С на Євро. Тоді Фоменко отримав шквал критики і навіть вибачився перед вболівальниками.
