Українська культура – це безмежний океан традицій, символів та майстерності, що передається з покоління в покоління. Одним із найяскравіших його проявів є декоративно-ужиткове мистецтво – унікальне поєднання краси та практичності, що втілює душу народу, його історію та світогляд. Від яскравих квітів Петриківки до теплих відтінків опішнянської кераміки, від складних візерунків вишивки до містичних символів писанки – кожен витвір є свідченням багатства української спадщини. Це мистецтво не лише прикрашає побут, а й розповідає історії, зберігає давні знання та обереги. Поринути у цей дивовижний світ запрошуємо вас далі на i-sumy.com.
Декоративно-ужиткове мистецтво охоплює широкий спектр видів діяльності: розпис, кераміку, ткацтво, килимарство, вишивку, різьблення по дереву, гутництво, писанкарство та багато іншого. Кожен регіон України має свої самобутні традиції, техніки та мотиви, що робить народне мистецтво надзвичайно різноманітним. Сьогодні ми детальніше розглянемо деякі з найвідоміших його перлин, що здобули визнання не лише в Україні, а й у світі.
Петриківський розпис – Квітуча душа України
Петриківський розпис, або просто “петриківка”, – це, мабуть, один із найупізнаваніших символів українського народного мистецтва. Його батьківщиною є село Петриківка на Дніпропетровщині, де традиція декорувати хати та предмети побуту квітковими візерунками сягає щонайменше XVIII століття. Спочатку це був настінний розпис – господині прикрашали стіни хат, печі, дерев’яні речі дивовижними квітами та рослинними орнаментами, вірячи, що така краса оберігає оселю від злих сил.
Характерними рисами петриківки є:
- Перевага рослинних мотивів: фантастичні, неіснуючі в природі квіти (“цибульки”, “кучерявки”), ягоди калини, полуниці, винограду, папороть, пір’ясті ажурні листочки.
- Незвичайні інструменти: традиційно майстри використовували саморобні пензлі з котячої шерсті (так звані “кошачки”), що дозволяють робити дуже тонкі лінії та характерні мазки. Також часто малюють пальцями, рогозинкою, стеблами рослин.
- Унікальна техніка мазка: перехідний мазок (від насиченого до світлого тону одним рухом пензля), який створює відчуття об’єму та легкості.
- Яскрава, життєрадісна палітра: переважають червоний, жовтий, зелений, синій кольори на білому, чорному або іншому контрастному тлі.
- Символізм: калина – символ дівочої краси та України, дуб – сила, птахи (часто фантастичні) – гармонія, світло, щастя.
Спочатку для розпису використовували природні барвники, розведені на яєчному жовтку, молоці чи вишневому клеї. З часом почали застосовувати анілінові фарби, гуаш, акрил. Традиція розвивалася, і з настінного розпису “петриківка” перейшла на папір, дерево, метал, тканину, скло. Відомі майстрині, такі як Тетяна Пата, Надія Білокінь, Ярина Пилипенко, Пелагея Глущенко та їхні послідовники, зробили цей вид мистецтва справжнім національним брендом.
У 2012 році Міністерство культури України визнало петриківський розпис об’єктом нематеріальної культурної спадщини України, а 5 грудня 2013 року його було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Це стало свідченням унікальності та світового значення цього виду мистецтва. Сьогодні петриківський розпис активно живе і розвивається: ним прикрашають сувеніри, посуд, одяг, інтер’єри, проводяться майстер-класи, працюють художні школи.
Опішнянська кераміка – Тепло землі Полтавської
Опішнянська кераміка – ще один визначний феномен української культури, що походить із містечка Опішня на Полтавщині, яке здавна вважається гончарною столицею України. Археологічні знахідки свідчать, що гончарством тут займалися ще в добу неоліту. Розквіт опішнянського промислу припадає на XVIII-XX століття, коли вироби місцевих майстрів – глечики, миски, макітри, куманці, барильця, декоративні скульптури – славилися на всю імперію та експортувалися за кордон.
Опішнянську кераміку легко впізнати за характерними рисами:
- Матеріал: високоякісна місцева глина світло-сірого кольору, яка після випалу набуває теплого теракотового або світло-жовтого відтінку.
- Технологія: використання гончарного круга для створення форм, ліплення (для скульптур), покриття ангобами (рідка глина іншого кольору), поливання прозорою або кольоровою поливою, випал.
- Декор: багатий рослинний орнамент (квіти, грона винограду, листя), виконаний у техніці фляндрівки (розмивання візерунка гребінцем) або ритування (продряпування). Характерне також використання техніки “ріжкування” – нанесення візерунку ангобами за допомогою спеціального інструмента “ріжка”.
- Кольорова гама: теплі, природні тони – відтінки вохри, теракоти, коричневого, зеленого, іноді синього та білого.
- Форми: різноманітний ужитковий посуд (глечики, горщики, миски, макітри, куманці), а також фігурний посуд у вигляді тварин (барани, леви, бики, козли) та декоративна скульптура (зображення людей, звірів, птахів, часто з гумористичним забарвленням).
Опішнянські гончарі – це цілі династії майстрів: Пошивайли, Селюченки, Шияни, Китриші та багато інших. Їхні вироби зберігаються у провідних музеях України та світу. Щоб зберегти та популяризувати це унікальне ремесло, в Опішні було створено Національний музей-заповідник українського гончарства – потужний науково-культурний центр, який досліджує, зберігає та розвиває традиції української кераміки. Тут можна побачити величезну колекцію керамічних виробів, відвідати майстер-класи та поринути в атмосферу творчості.
Опішнянська кераміка – це не просто посуд чи декор. Це символ родючості української землі, майстерності людських рук та неперервності традицій. Вона несе в собі тепло і затишок, поєднуючи утилітарну функцію з високою художньою цінністю.
Інші скарби українського декоративно-ужиткового мистецтва
Окрім Петриківки та Опішні, українська земля багата на інші унікальні види народного мистецтва, кожен з яких заслуговує на увагу.
Українська вишивка – Код нації
Вишивка – один із найдавніших і найпоширеніших видів українського народного мистецтва. Це справжній код нації, де кожен стібок, колір та візерунок мають своє значення. Вишивали одяг (сорочки, рушники, кожухи, пояси), предмети побуту, церковні речі. Кожен регіон України має свої особливості вишивки:
- Полтавська: ніжна, переважно білим по білому (“біллю”), з рослинними та геометричними мотивами, виконана гладдю, вирізуванням, лиштвою.
- Гуцульська: яскрава, багатобарвна, з геометричними орнаментами, вовняними нитками, часто з використанням бісеру та металевих ниток.
- Буковинська: насичені кольори, складні геометричні та рослинні візерунки, використання бісеру, шовкових та металевих ниток.
- Поліська: переважно червоний та чорний кольори, прості геометричні візерунки, техніка “заволікання”.
- Подільська: складні геометричні та рослинно-геометризовані орнаменти, насичені кольори (часто чорний з вкрапленнями червоного, жовтого, зеленого), техніка “низинка”.
Символіка української вишивки надзвичайно багата: ромби – символ землі та родючості, кола – символ сонця, хвилясті лінії – вода, калина – краса та безсмертя роду, дуб – сила, виноград – радість і сім’я. Вишитий рушник супроводжував українця від народження до смерті, був оберегом та символом долі. Вишиванка ж стала не просто елементом одягу, а й символом національної ідентичності та патріотизму. До речі, так само як вишивка є невід’ємною частиною культури, важливою складовою української ідентичності є й національна кухня. Дізнатися більше про топ-10 страв української кухні, які варто скуштувати, можна в іншій нашій статті.
Ткацтво та килимарство – Візерунки долі
Ткацтво – ще одне прадавнє ремесло, що забезпечувало людей тканинами для одягу та побутових потреб. В Україні ткали з льону, коноплі, вовни. Особливої майстерності досягло декоративне ткацтво – виготовлення рушників, скатертин, наволочок, поясів та, звичайно ж, килимів. Килимарство було поширене по всій Україні, але особливої слави здобули килими з Решетилівки (Полтавщина), Дігтярів (Чернігівщина), Гуцульщини, Поділля. Українські килими вирізняються багатством орнаментальних мотивів (геометричні, рослинні, зооморфні) та колористики. Решетилівські килими, наприклад, відомі своєю “килимовою гладдю” та рослинними орнаментами на світлому тлі, а гуцульські – яскравими геометричними візерунками.
Різьбярство – Душа дерева
Художнє різьблення по дереву – мистецтво, де з простого шматка дерева народжуються справжні шедеври. Особливо розвиненим воно було в Карпатах (Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина), де було багато деревини та давні традиції її обробки. Гуцульські майстри славилися своєю віртуозною технікою “сухої” (плоскої) різьби, інкрустацією бісером, металом, перламутром. Вони виготовляли різьблені скрині, столи, ліжка, полиці, тарілки, рахви (декоративні полички для посуду), бартки (топірці), ікони. Об’ємна різьба використовувалася для створення скульптур, іграшок, декоративних елементів.
Писанкарство – Символ життя
Писанка – унікальний витвір українського народу, пов’язаний з прадавніми віруваннями та Великодніми святами. Це сире яйце, розписане за допомогою воску та природних барвників складними символічними візерунками. Кожен символ на писанці має своє значення: сонце, зірки, хрести, безконечники, трикутники, рослинні та тваринні мотиви – все це елементи давньої космогонії, побажання добра, здоров’я, родючості. Техніка розпису (воскова техніка) вимагає терпіння та майстерності. Орнаменти та кольори писанок також мають регіональні відмінності. Писанка вважалася сильним оберегом, символом життя, сонця, відродження природи.
Гутництво – Магія скла
Гутництво – це мистецтво виготовлення виробів зі скла. В Україні воно має давню історію, починаючи з часів Київської Русі. Гути (склодувні майстерні) існували в багатьох регіонах, особливо на Поліссі, Галичині, Чернігівщині. Українські майстри-склодуви (гу́тники) виготовляли різноманітний посуд (кухлі, пляшки, штофи, чарки), віконне скло, декоративні вироби. Часто скло прикрашали розписом, гравіруванням, ліпними елементами. Особливо цінувалися вироби з кольорового скла та фігурний посуд (наприклад, у вигляді ведмедів).
Косівська кераміка – Барви Карпат
Поряд з опішнянською, варто згадати й косівську мальовану кераміку, що походить з міста Косів та навколишніх сіл Івано-Франківської області. Цей вид мистецтва також внесено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО (у 2019 році). Косівська кераміка вирізняється своєю унікальною триколірною гамою (жовтий, зелений, коричневий на білому тлі), сюжетними розписами (сцени з життя гуцулів, релігійні сюжети, зображення рослин і тварин) та характерною технікою “ритування” (гравірування по сирому черепку) з подальшим розписом та випалом. Типові вироби – миски, тарілки, глечики, кахлі, свічники, плитка.
Збереження та розвиток традицій у сучасності
У сучасному глобалізованому світі збереження традиційних народних ремесел постає перед багатьма викликами. Масове виробництво, зміна стилю життя, економічні труднощі – все це може призвести до занепаду унікальних мистецьких практик. Проте українське декоративно-ужиткове мистецтво продовжує жити і розвиватися завдяки зусиллям багатьох людей.
Важливу роль у збереженні спадщини відіграють:
- Музеї та заповідники: Національний музей українського народного декоративного мистецтва (Київ), Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішні, Музей писанкового розпису в Коломиї, музеї народної архітектури та побуту та інші зберігають, досліджують та популяризують народне мистецтво.
- Освітні заклади: Художні школи, коледжі, академії мистецтв, де вивчають традиційні техніки та готують нових майстрів.
- Майстри та народні умільці: Люди, які продовжують родинні традиції або свідомо обирають шлях народного митця, передають свої знання учням.
- Фестивалі та ярмарки: Події, де майстри можуть представити свої вироби, обмінятися досвідом, а відвідувачі – побачити різноманіття ремесел та придбати унікальні речі (наприклад, Національний Сорочинський ярмарок, етнофестивалі).
- Сучасні дизайнери та митці: Багато сучасних художників та дизайнерів черпають натхнення в народному мистецтві, інтегруючи традиційні мотиви та техніки у сучасний дизайн одягу, інтер’єру, графіки.
- Державна та міжнародна підтримка: Включення елементів до списків ЮНЕСКО, державні програми підтримки культури сприяють збереженню та популяризації ремесел.
Сучасні майстри не просто копіюють давні зразки, а й творчо переосмислюють їх, створюють нові форми та орнаменти, використовують сучасні матеріали, зберігаючи при цьому дух і стилістику традиційного мистецтва. Петриківський розпис з’являється на одязі від відомих дизайнерів, опішнянська кераміка прикрашає сучасні інтер’єри, а вишиванка стала модним трендом у всьому світі.
Висновок
Українське декоративно-ужиткове мистецтво – це безцінний скарб, який відображає багатство культури, історії та душі українського народу. Від яскравих квітів Петриківки до теплої кераміки Опішні, від закодованих символів вишивки та писанки до майстерності різьбярів та ткачів – кожен вид народного мистецтва є унікальним та неповторним. Це жива традиція, яка потребує нашої уваги, поваги та підтримки. Знайомлячись із цими витворами, ми не лише долучаємося до краси, а й краще пізнаємо себе, своє коріння та свою країну. Підтримуймо українських майстрів, цікавмося нашою спадщиною, і тоді ці дивовижні скарби житимуть вічно.