Кожен сум’янин допомагає Збройним Силам України як може. Хтось робить свічки з консервних банок і парафіну, хтось в’яже шкарпетки, а сум’янка Віта Пархоменко шила для бійців підкладки для сидіння, які ніжно називає “підпопники”. Докладніше читайте на i-sumy.com.
Війна порушила всі плани
Віта Пархоменко до початку повномасштабного вторгнення мала свій малий бізнес. У неї була невеличка майстерня, в якій, започаткувавши власну торгову марку, шила для молодих мам та їх немовлят гамачки-трансформери, дитячі гойдалки, м’які іграшки тощо. Майстриня з нетерпінням чекала весни 2022, початку сезону, сподіваючись на замовлення. Плануючи розширяти свою справу взяла у банку кредит. Але з ранку 24 лютого, зрозуміла, що виконання всіх планів переноситься на невизначений термін.
Працювати почала в евакуації
Скориставшись зеленим коридором Віта разом з сином евакуювалась у містечко Дунаївці, що на Хмельниччині. Перед цим була спроба заховати сина у Лебедині, але виявилось, що там було ще небезпечніше ніж в обложених Сумах.
Враження від містечка на Заході України лише позитивні, особливо від людей, добрих та безкорисливих. Сім’я знайшла квартиру по принципу “знайомі через знайомих”. Помешкання їм надали абсолютно безоплатно, сплачували лише комуналку. Люди ставились щиро по доброму. І зараз, семирічний Мишко відповідаючи на питання мами, куди він хоче поїхати каже, що в Дунаївці, а мама певна, що вони обов’язково туди поїдуть.
І саме тут, у Дунаївцях, до майстрині почали надходити замовлення на пошиття дитячих гамачків. Це стало поштовхом для відновлення роботи й допомоги ЗСУ. Віта вирішила відсоток від оплати за виконане замовлення донатити нашим військовим.
Жінка зателефонувала чоловікові, який залишився у Сумах і попросила надіслати їй поштою швейну машинку. На його зауваження, що можливо доведеться тікати за кордон, відповіла, що нікуди тікати не збирається, зате хоче працювати. Замовлень було більш ніж достатньо, не дивлячись на війну. А вже через 2 місяці мама з сином повернулись додому, у Суми.
Подушки для сидіння або “підпопники”
Коли почала наближатись зима Віта Пархоменко зрозуміла, що донати то звичайно добре, але мало. Було непереборне бажання допомагати військовим особисто, передавати допомогу із рук в руки. І тут виникла ідея з подушками для сидіння, або як їх називає майстриня – “підпопники”.
Але розпочалось все з в’язання для бійців шкарпеток, аж до поки не помітила оголошення фонду “Теплі обійми України”, в якому пропонувалось шити такі подушки. З огляду на те, що справа рухалась до зими, Віта вирішила, що це потрібна річ для військових і почала шити. Спочатку виготовляли “підпопники” з залишків тканини. До слова, суть виробу досить проста, береться будь-яка тканина, кроїться колом, в середину вставляється синтепон або будь-який теплий наповнювач, закривається з іншого баку тканиною й обшивається. “Підпопник” готовий! Пізніше, коли попит на вироби неочікувано зріс, стали давати оголошення, про те, щоб люди приносили будь-який матеріал.
“Підпопники” шовкові, різнокольорові
Іноді подушки виходили досить кумедного кольору і з вишуканих тканин, наприклад оксамитові. Річ у тім, що тканину надають волонтерці всі хто може. Від мешканців міста й області, до салонів, які шиють гардини. Тож іноді, бійці отримують вишукані “підпопники” на оксамитовій основі.
Виявилось що виріб дуже допомагає бійцям. Він зручний, не рветься як каримат. Його можна носити за пазухою, де він виконує роль грілки, а коли треба десь присісти, то дістаєш й “вуаля”, можна не турбуватись, що сидиш на холодному.
Віта не вважає себе волонтеркою, каже я просто допомагаю. Вона старається особисто передавати вироби бійцям. Приймає замовлення і закликає приносити їй старі “обрєзи на плаття”.
